[PavKa]

Польська окупація Західної України в 1918-1939 роках. Як це було

Характер польського режиму не був демократичним. Головні його ознаки - авторитаризм з окупаційними особливостями управління. Також на Галичину переселяли польських ветеранів, яким за кілька років передали 12% усіх земельних угідь.

У публіцистиці нерідко прослідковується ностальгія за "цивілізованим європейським світом", що створила польська влада після Першої світової і котрий знищила радянська в 1939-1941 роках.
Думки розвиваються навіть у твердження позитивного наслідку польського панування у регіоні протягом 1918-1939 рр., заперечується його окупаційний характер, мовляв, приєднала Західну Україну (Східну Галичину та Західну Волинь) не Польща, а Рада послів Ліги Націй [міжнародна організація, яка виникла після Першої світової війни на чолі з переможцями - Британією, Францією, Італією та Японією - ІП] в 1923 р., а поляки розвинули міста, забезпечили економічний та культурний розвиток.
Підсилюють такі твердження побутуючі у Львові анекдоти про "перших совітів", котрі в унітазах мили руки, а дружини комісарів в пеньюарах ходили до Опери.
Проте характер польського режиму не був демократичним. Головні його ознаки - авторитаризм з окупаційними особливостями управління.


Парад Війська Польського у Львові. Схоже, марширують улани - кіннота, озброєна карабінами і піками. Ці і наступні фото - з архіву Центру досліджень визвольного руху (якщо не вказано інше джерело)

Характер окупаційної влади історики визначають наступними критеріями:

- встановлення контролю над територією шляхом військової інтервенції;
- проведення політики (в сферах політичного, економічного, культурного життя) на захоплених землях в інтересах окупаційної влади;
- придушення національних виступів місцевого населення на окупованій території силовими методами (створення оперативних сецпідрозділів, використання регулярної армії, мережі спецзакладів пенітенціарної системи);
- цілеспрямована політика національної асиміляції;
- обмеження доступу мешканців окупованої території до вищих державних посад;
- депортації місцевого населення окупованих територій;
- притягнення місцевого населення до служби у збройних силах держави-окупанта.


Відзнака 36-го піхотного полка за участь у "руській" (тобто польсько-українській) війні 1918-1919 рр. Фото: www.znak-auction.ru

Отже, розглянемо ситуацію за вказаними пунктами.
1 листопада 1918 р. на руїнах Австро-Угорської імперії у Львові постала українська держава - Західно-Українська Народна Республіка, котра у свій день народження розпочала війну проти поляків, які хотіли взяти під контроль Галичину.
Польське повстання у Львові одержало підтримку від уряду новоствореної Другої Речі Посполитої Польської та переросло у міждержавну війну.
Ця війна тривала до літа 1919 р. та завершилася поразкою Української Галицької Армії від Армії Галлера [польське військо чисельністю біля 80 тисяч солдат, сформоване на території Франції зусиллями Антанти та США для війни проти більшовицької Росії - ІП].
Після цього уряд ЗУНР виїхав за кордон, УГА відступила за Збруч на допомогу Дієвій армії УНР у війні з більшовиками, а польські війська окупували Західну Україну.


З інструкції Комендатури державної поліції про порядок проведення затримання. 1922 рік. Помітили - руки вгору! - по черзі до обшуку...

Після радянсько-польської війни в 1921 р. Ліга Націй, слідуючи пунктам прем'єр-міністра Великобританії Девіда Ллойд Джорджа, пішла на поступки голові Комітету політичної еміграції Костю Левицькому (колишньому очільникові уряду ЗУНР) та погодилася визначити міжнародно-правовий статус Галичини в 1922 році.
Мова йшла про проведення референдуму в регіоні з питання його статусу та надання політичної автономії краю у складі Польщі. Проте в 1923 р. Рада послів (амбасадорів) затвердила східний кордон Польщі без референдуму з пропозицією польському урядові надати автономію Галичині, яку останній відкинув.
Попри те, що статус Західної України у складі Польщі до 1923 р. не був визначений, а сам край перебував під протекторатом Ліги Націй, польська влада почувала себе тут господарем.
Інкорпораційні процеси зростали та супроводжувалися утисками у всіх сферах діяльності.
У 1918 р. була ліквідована політична автономія краю - Галицький крайовий сейм та Крайовий Виділ (місцевий бюджет) були скасовані.
У сфері освіти від 16 серпня 1919 р. впроваджена заборона навчатися в університетах Львова українській молоді, яка не прийняла польського громадянства та не відбула військової служби у польському війську.


...обшук - обличчям до землі - наручники

У 1920 р. польської владою було проведено нелегітимний перепис населення Західної України з метою призову українців в 1921 р. до служби у Війську Польському.
З березня 1920 року в офіційному діловодстві було запроваджено термін "Малопольска Всходня" і заборонено вживання назви Західна Україна.
Також замість етноніму "українець" ввели стародавнє визначення часів Речі Посполитої - "русін", "рускі" та "русінські".
В органах місцевого самоврядування шляхом ускладнення процедури виборів згідно закону від 23 березня 1933 р. була обмежена кількість українців.
Накладено заборону та обмеження на діяльність українських громадсько-політичних, культурно-освітніх та спортивних організацій і товариств: "Пласт" заборонили в 1928 р. на Волині, а в 1930 р. - в Галичині, товариство "Січ" - в 1924 р., діяльність "Сокола" - обмежили лише територією Галичини.
Відбулися чисельні погроми "Просвіти" під час політики пацифікації [дослівно "умиротворення" - ІП] 1930 р., встановлено жорсткий контроль за діяльністю освітнього товариства "Рідна школа".


А ось як це виглядало на практиці. Пацифікація українців, 1934 рік. Фото з сайту польських пошуковців. В коментарях пишуть, що серед людей у формі є і поліція, і військові

У системі виконавчих органів державної влади керівні посади займали виключно поляки, а в законодавчих органах польської влади (сейм і сенат) участь українців ускладнювала нова конституція Польщі від 1935 р.
Між іншим, це відбувалося під час укладення політичного миру між польським урядом та Українським національно-демократичним об'єднанням [УНДО - українська легальна партія, єдина парламентська, її депутати представляли інтереси українців у Сеймі] - т.зв. політики "нормалізації".
Про декого з УНДО, хто сприяв примиренню поляків та українців у міжвоєнний період, читайте тут
Окремим засобом утвердження окупаційного режиму слугувала розгалужена система державної поліції. До її правоохоронних функцій додавалися й функції політичного тиску: з 1921 р. поліція розслідувала політичні справи, щоквартально готувала звіти про настрої українського населення, давала характеристику політичним та громадським організаціям.
Відбувалося стеження за українськими службовцями, звіти містили інформацію про конкретних осіб, їх національне та соціальне походження, членство у політичних та громадських організаціях та "ступінь небезпеки", що вони становлять для польської влади.
Наприклад, ось що писали про українця, який працював на львівській пошті в липні 1931 р.: "Костишин - русин, посідав посаду в Українській раді в 1919 р. за часів української війни, керівник відділу листів. Перебуває у контакті з українськими організаціями. У передвоєнний час відомий як затятий гайдамака [прихильник незалежної української держави - автор]. Необхідно його вислати на пенсію".
Подібний нагляд відбувався навіть за членами вищезгаданої УНДО.
У штаті державної поліції було введено посаду „конфідента" - таємного агента, завданням котрого було постачання для поліції інформації про антидержавні дії.
Його робота зводилася до нагляду та опису українських національних святкувань, зокрема Свята героїв (вшанування могил Січових стрільців, що супроводжувалися панахидами та патріотичними виступами).
Конфідент Скварецький запротоколював 11 червня 1923 р. український "релігійно-маніфестаційний похід", який пройшов 23 травня 1923 р.
У цьому протоколі, окрім опису самої акції, її учасників та короткого змісту їх промов, була оцінка ситуації в середині української громадськості: політичні погляди, методи реалізації цих поглядів, найактивніші та найвпливовіші українські організації.

Агент констатує поділ української інтелігенції на дві частини.
Перша з них "схильна до мирного співжиття з польською громадою в межах Польської держави", натомість друга частина, значно активніша, діє в напрямку "створення незалежної України". Учасниками останньої групи є переважно молода українська інтелігенція, яку очолюють священики.
А вже в 30-х роках поліція від протоколів та звільнень переходить до рішучих дій розгонів мирних демонстрацій за допомогою кінної муніципальної поліції.
У структурі державної поліції було створено спеціальні відділи (2-й та 4-й відділи), завданням котрих було придушення виступів проти польської влади.
Другий відділ, т.зв. „двуйка" був контррозвідувальним, котрий спрямовував свою діяльності проти Комуністичної Партії Західної України („п'ята колона" СРСР). IV відділ Головної комендатури державної поліції (Vydział IV Głównej Komendy Policiji Państwowej) - переважно спрямовував слідчу діяльність проти Організації Українських Націоналістів, яка мала на меті створення незалежної української держави.
Слід зазначити, що у кримінальному кодексі тогочасної Польщі не існувало поняття політичного злочину, так як це було у радянському (особлива частина КК УРСР - "контрреволюційні злочини" із сумнозвісною 54-ю статтею). Проте у внутрішній документації поліції застосовувався термін "антидержавний".
При арештах польська поліція відзначалася брутальністю та застосуванням фізичних тортур щодо арештованих українців. Весною 1931 р. арештованого крайового провідника ОУН Степана Охрімовича піддано слідству з застосуванням тортур. Внаслідок чого С. Охрімович помер від побоїв.


Юліан Головінський (1894-1930) - крайовий комендант Української Військової організації та командир "Летючої бригади" УВО (1924-1926), крайовий провідник ОУН (1930). Фото 1920-х рр.

Але були й безпрецедентні випадки: в 1930 р. заарештованого Юліана Головінського [на фото вищe], крайового провідника ОУН, поліціянти вивезли зі Львова до Бібрки та без суду та слідства розстріляли, прикутого до дерева. Офіційна версія: убитий при спробі втечі.
Щоб захистити українців, 22 березня 1932 р. Юрій Березинський убив у Львові підкомісара Емільяна Чеховського, керівника бригади з боротьби проти антидержавних злочинців, котрий відзначався брутальним поводженням на допитах та не гребував побиттям молодих дівчат, які поширювали оунівські листівки.
Ще з 1919 р. на Західній Україні запроваджено надзвичайний стан (постійна готовність армії до придушення повстань, обмеження у пересуванні, комендантська година). Особлива активність силовиків була в 1923 р. - готувалися до придушення повстання проти рішення Ради послів Ліги Націй.
А у вересні-листопаді 1930 р. у сумнозвісній "пацифікації" (приниження на національному ґрунті, залякування, побиття, обкрадання українського населення з метою зменшити їх політичну та національну активність та підтримку ОУН) було задіяно близько 2 000 поліцаїв та кілька уланських ескадронів 6-го корпусу Війська Польського.
Для проведення судочинства в Польській державі було введено кілька видів судів.
З 1918 р. існували надзвичайні військово-польові суди (sąd doraźne), тогочасною термінологією їх називали "наглими судами" (швидкими судами).
"Наглі суди" проіснували до 1934 р. Розглядали справи та виносили вироки протягом 12 годин, а апеляцію можна було подати протягом 24 годин (у Великопольщі - протягом 48).


Оголошення для українців про розширення повноважень діяльності "наглих судів" в Галичині від 10 листопада 1922 року

Цим судам у 1920 році надано право виносити смертні вироки, і саме такий суд в 1932 році засудив до страти через повішання українських націоналістів Василя Біласа та Дмитра Данилишина. В апеляції було відмовлено.
Загалом польська система судочинства була активно залучена до політичних репресій у регіоні: "наглі суди" розглядали справи проти політичних противників польської влади. Іншиий вид цивільних судів - окружні - розглядали справи "злочинів" наступного характеру: тиражування та розповсюдження нелегальної літератури або листівок антипольського змісту.
Для ізоляції та перевиховання "небезпечних українців" з ОУН в 1934 р. було створено концтабір для політичних в'язнів у містечку Береза-Картузька (тепер смт. Береза у Білорусі).
Одним із найперших його в'язнів був Дмитро Грицай - майбутній генерал УПА і шеф Головного Військового Штабу УПА. Серед відомих в'язнів табору були Роман Шухевич, Іван Климів та багато інших. Концтабір планувався як тимчасовий (на один рік), проте вигідність його існування забезпечила діяльність концтабору до кінця Другої Речі Посполитої.
Для ізоляції найнебезпечніших існувала монастир-тюрма Святий Хрест (Свєнти Кжиж, 1884-1939). Сюди на довічне ув'язнення відправили в 1936 р. Степана Бандеру та Миколу Лебедя.


Дмитро Данилишин, Василь Білас і Мар'ян Жураківський у Львівському повітовому суді. 1932 рік.
Цікаво, що колишні бойовики Польської Соціалістичної партії, соратники маршала Пілсулського по революційній боротьбі, надішлють тодішньому президенту Польщі Мосціцькому телеграму з проханням "помилувати в ім'я людських засад трьох українців, засуджених наглим судом у Львові на кару смерті і які в своєму переконанні боролися за волю свого народу".
Помилують тільки Жураківського - йому дадуть 15 років. Біласа і Данилишина повісять 23 грудня 1932 року, і вони стараннями пропагандистів ОУН стануть іконами для української молоді Галичини

Польська політика втручалася і в церковні справи, особливо на Холмщині, де поширена була православна церква. Не маючи протекції, вона стала зручною мішенню.
До 1938 року близько 150 православних церков були закриті, а церковні землі конфісковані. Натомість будували польські костели.
Не допомогло й заступництво митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького, котрий звертався до Ватикану із вимогою припинити окатоличення (= полонізацію) краю. Частину церков, які перейшли під юрисдикцію УГКЦ, було врятовано.
Українська освіта теж зазнала значних втрат. У Львівському університеті було скасовано викладання українських студій, котрі існували ще за австрійського панування. Кількість студентів-українців була обмежена.
Про українську і не тільки мову у Львівському університеті читайте тут
З 1930-х рр. почався наступ на середню освіту - гімназії, де активно вводилося викладання предметів польською мовою. Відбувався суворий нагляд за діяльністю вчителів.
Польська влада проводила активні асиміляційні процеси, розпочавши т.зв. політику осадництва. В Західну Україну спрямовували сім'ї польських військових, переважно ветеранів польського-української війни 1918-1919 рр., де їм надавалися (забираючи в попередніх власників) землі для створення колоній з усіма соціальними вигодами.


Оголошення про заборону проводити громадянські заходи з нагоди річниці битви козаків і поляків під Берестечком. Мінімальне покарання - 500 злотих штрафу або 2 тижні арешту, "якщо вчинок не підлягатиме більш суровому покаранню". 1935 р. З музею Берестецької битви в с.Пляшевій на Рівненщин

Така політика породжувала жорстоку соціальну нерівність та корупцію, оскільки українці на своїх етнічних землях опинилися у пригніченому становищі.
На 1938 р. було створено 35 тисяч господарств осадників (найбільше на Тернопільщині та Волині), яким належало 12 % усіх земельних угідь.
Депортації щодо українців не проводилися у вказаний період, проте у 1930-х в середовищі польських націонал-демократів були настрої здійснити такий план. Ці наміри були відображені в таємній постанові Ради міністрів від березня 1939 р. про депортацію українців з етнічних земель до Західної Польщі.
Початок Другої світової відтермінував втілення цього плану. А 1947 р. польська комуністична влада в рамках операції "Вісла" таки депортує всіх українців з їх етнічних теренів, котрі опинилися у складі відновленої Польщі.
Діяльність польського окупаційного режиму мала на меті знищення національної свідомості українців у Західній Україні.
Польські політики інструментом "консолідації держави" обрали терор та утиски, чим спричинилися до ксенофобії між обома націями, яка вже за кілька років вилилася в жорстоку війну. Війну, яка розпочалася під час Другої світової і протривала на кілька років довше...
На щастя, це вже в минулому.


Ігор Дерев'яний
Історик, науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"

[PavKa]

Путин и границы Украины. И Фрейд


АВТОР
Андрей Илларионов
экономист






Формирование украинско-российской административной границы в 1918-1928 гг.


ответах на вопросы после своей «Валдайской речи» В.Путин сделал несколько заявлений на исторические темы, обращающих на себя внимание.

Путин: Вы что, не знаете, что в 1922 году... Эти земли были в 20-е годы, в 21-22-м годах при создании Советского Союза переданы от России Украине.
Факты: Это утверждение не соответствует действительности. В 1921-22 годах никакие территории от России Украине не передавались. В эти годы российско-украинская граница изменениям не подвергалась.

Путин: В общем-то, всегда исторически называли эти земли Новороссией. Почему? Потому что это по существу был один регион с центром в Новороссийске, поэтому назывался Новороссией.
Факты: Эти утверждения не соответствуют действительности. Уже приходилось обращать на это внимание. Приходится возвращаться к этому вопросу еще раз.
Термин «Новороссия» находился в активном употреблении не «всегда», а чуть более столетия – с 60-х годов 18-го века до 70-х годов 19-го века, после чего вышел из употребления и в течение последующих почти полутора столетий практически не использовался.
В истории существовало четыре административно-территориальных образования, в названии которых присутствовал термин «Новороссия»:
- «первая» Новороссийская губерния (1765-1783 гг.),
- «вторая» Новороссийская губерния (1796-1802 гг.),
- Новороссийское генерал-губернаторство (1802-1822 гг.),
- Новороссийское и Бессарабское генерал-губернаторство (1822-1874 гг.).
Термин «Новороссия» не происходил и не мог произойти от названия города «Новороссийск», так как Екатеринослав (нынешний Днепропетровск) был переименован в Новороссийск только в 1796 г. – т.е. только через 32 года после образования «первой» Новороссийской губернии (1764 г.). Через 6 лет – в 1802 г. – городу было возвращено имя Екатеринослав. В течение 123 лет (до 1925 г.) Екатеринослав являлся центром не Новороссийской, а Екатеринославской губернии.


Екатеринославская губерния, 1802-1925 гг.


В течение более двух столетий (с 1802 г.) в Российской империи, СССР, Украине, России не было никаких Новороссийских губерний и областей. С 1874 г. в Российской империи, СССР, Украине, России не существует каких бы то ни было административных единиц с термином «Новороссия» в своем названии.

Путин: Это Харьков, Луганск, Донецк, Николаев, Херсон, Одесская область.
Факты: Харьков никогда не входил ни в одну административно-территориальную единицу, в названии которой присутствовал бы термин «Новороссия». Население на территории современного Харькова непрерывно проживает с 1630 г., когда там поселились украинские казаки с Поднепровья. Историческая украинская область, в центре которой находится Харьков, называется Слобожанщина. В Российской империи Харьков был губернским центром Слободской губернии (1765-1780 гг.), Слободско-Украинской губернии (1796-1835 гг.), затем – Харьковской губернии.
Ни в Российской империи, ни в СССР до 1932 г. такого административного образования, как Одесская область, не было. В 1921-22 гг. Одесса и окружающие ее территории входили в Херсонскую губернию.

Путин: Эти земли были в 20-е годы, в 21-22-м годах при создании Советского Союза переданы от России Украине.
Факты: Эти уверждения не соответствуют действительности. Создание Союза ССР произошло 30 декабря 1922 г. При его создании, а также в 1921-22 гг. никакие территории от России Украине не передавались.

Формирование современной российско-украинской границы происходило несколько иначе.
- 7 ноября 1917 г. своим ІІІ Универсалом Украинская Центральная Рада провозгласила формирование Украинской Народной Республики (УНР) в границах девяти губерний Российской Империи с преобладавшим украинским населением:
«К территории Народной Украинской Республики относятся земли, заселенные преимущественно украинцами: Киевщина, Подолье, Волынь, Черниговщина, Полтавщина, Харьковщина, Екатеринославщина, Херсонщина, Таврия (без Крыма). Окончательное определение границ Украинской Народной Республики, касательно присоединения частей Курщины, Холмщины, Воронежчины и смежных губерний и областей, где большинство населения украинское, должно быть установлено с согласия организованной воли народов».

Украина в 1919 г.


- По договору от 12 июня 1918 г. РСФСР признала Украинскую Державу в ее границах.

- По договору от 10 марта 1919 г. УНР передала РСФСР:
а) Крымскую часть Таврической губернии (Крымский полуостров);
б) полностью Суражский, Стародубский, Мглинский уезды и большую часть Новозыбковского уезда Черниговской губернии.

- 16 апреля 1920 г. согласованным постановлением ВЦИК, СНК РСФСР и ВУЦВК «Об образовании Донецкой губернии» РСФСР передала Украине некоторые территории Области Войска Донского:
а) станицы Гундоровскую, Каменскую, Калитвинскую, Усть-Белокалитвенскую, волость Каршово-Обривскую Донецкого округа;
б) станицы Владимирскую, Александровскую Черкасского округа;
в) город Таганрог с Таганрогским округом.

- В августе 1920 г. РСФСР передала УССР станицу Луганскую.

- 28 декабря 1920 г. между РСФСР и УССР был заключен договор о сотрудничестве в военной и хозяйственной деятельности, который не затрагивал вопросы границ.

- 30 декабря 1922 г. был заключен Договор об образовании СССР, также не затрагивавший вопросы границ между входящими в него республиками.

- 16 октября 1925 г. Постановлением Президиума ЦИК СССР «Об урегулировании границ Украинской Социалистической Советской Республики с Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Белорусской Социалистической Советской Республикой» был произведен взаимный обмен территориями между УССР и РСФСР.
Украина передала в РСФСР:
а) город Таганрог, Федоровский, Николаевский, Матвеево-Курганский, Советинский, Голодаевский районы и восточную часть Екатериновского района Таганрогского округа;
б) город Шахты, Глубокинский, Ленинский, Каменский, Усть-Белокалитвенский, Владимирский, Сулинский, Шахтинский районы и части территории Сорокинского и Алексеевского районов Шахтинского округа.
РСФСР передала Украине:
а) Семеновскую волость Новозыбковского уезда Гомельской губернии;
б) селение Знобь Трубчевской волости Почепского уезда Брянской губернии;
в) селения Хинельской волости Севского уезда Брянской губернии: Фатевиж, Барановку, Демьяновку, Муравейню, Толстодубово (Лемешковской волости) и Сельцо-Никитское, Сетное, деревню Грудскую (Подыводской волости);
г) весь Путивльский уезд (с городом Путивлем), за исключением Крупецкой волости;
д) Криничевскую волость Суджанского уезда Курской губернии;
е) южную часть Грайворонской волости Грайворонского уезда Курской губернии;
ж) южную часть Муромской волости Белгородского уезда Курской губернии;
з) Троицкую волость и часть Уразовской волости Валуйского уезда Воронежской губернии.

- 16 октября 1928 г. Постановлением Президиума ЦИК СССР был произведен обмен территориями между УССР и РСФСР.
УССР передала РСФСР: селение Знобь Трубчевской волости Почепского уезда и деревню Грудскую (Подыводской волости) Севского уезда Брянской губернии.
РСФСР передала УССР:
а) селения Рашковичи и Смокаревку Хинельской волости Севского уезда Брянской губернии;
б) селения Старицы, Прилипки и Огурцово Муромской волости Белгородского уезда Курской губернии;
в) селения Великая Рыбица, Мирополье, Студенки, Запселье, Песняки, Александрию, Васильевку и Новую Деревню Миропольской волости Грайворонского уезда Курской губернии.

Украина в 1928 г.


- 26 апреля 1954 г. Верховный Совет СССР передал УССР Крымскую область.

- 8 декабря 1991 г. Соглашением о создании Содружества Независимых Государств Россия и Украина признали территориальную целостность друг друга и неприкосновенность существующих между ними границ.

- 14 января 1994 г. Будапештским меморандумом Россия обязалась уважать независимость, суверенитет и существующие границы Украины, а также подтвердила свое обязательство воздерживаться от угрозы силой или ее применения против территориальной целостности или политической независимости Украины. Она также приняла на себя обязательство в том, что никакие ее вооружения никогда не будут применены против Украины, кроме как в целях самообороны или каким-либо иным образом в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций.

- 30 мая 1997 г. Договором о дружбе, сотрудничестве и партнерстве Российская Федерация в соответствии с положениями Устава ООН и обязательствами по Заключительному акту Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе обязалась уважать территориальную целостность Украины и подтвердила нерушимость существующих между Россией и Украиной границ.

Путин: Формулировка простая была у коммунистов: для того, чтобы поднять процентное соотношение пролетариата на Украине.
Факты: Это утверждение не соответствует действительности. В состав Украины вошли губернии с преобладающим украинским населением безотносительно к их социальному составу.

Украинские губернии в 1914 г. и современная граница Украины.
http://ic.pics.livejournal.com/aillario ... 12_600.jpg


Источник: Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г.

Путин: Сделано это было тогда с нарушением даже советского закона, скажу, в чем было это нарушение. По действовавшим тогда нормативным актам, по законам Советского Союза для того, чтобы одну территорию союзной республики передать другой союзной республике, нужно было решение Верховного совета одного и второго субъекта, то есть одной республики и второй. Этого не было сделано, а что было сделано? Проштамповали соответствующим решением президиума Верховного совета РСФСР и Украины, но не самого парламента, а только президиума. Это было грубое, явное нарушение действовавших тогда норм...

Факты: Эти утверждения не соответствуют действительности. Ни Конституция СССР 1936 г. (в том числе в действовавшей тогда версии от 8 августа 1953 г.), ни конститутции РСФСР и УССР 1937 г. для изменения границ между союзными республиками не требовали решений их Верховными Советами.

Статья 16 Конституции РСФСР и статья 15 Конституции УССР устанавливали, что территории республик не могут быть изменены без их согласия. Однако в обеих конституциях не было указано, какой именно орган обладает полномочиями выступать от имени соответственно РСФСР и УССР. Косвенное указание на то, правомочиями относительно определения каких границ обладает республика, содержится в статье 19 Конституции РСФСР (аналогичный по содержанию текст содержится в статье 19 Конституции УССР). В ней ведению республики в лице ее высших органов власти и органов государственного управления относятся в том числе:
в) представление на утверждение Верховного Совета СССР образования новых краев и областей, а также новых автономных республик и областей в составе РСФСР;
г) утверждение границ и районного деления автономных советских социалистических республик и автономных областей;
д) установление границ и районного деления краев и областей...
Иными словами, в ведении республики находятся лишь вопросы изменения границ автономных республик, автономных областей, границ и районного деления краев и областей.

Что же касается полномочий по изменению границ между союзными респбликами, то они, согласно Конституции СССР 1936 г., относятся к ведению Союза ССР:
Статья 14. Ведению Союза Советских Социалистических Республик в лице его высших органов государственной власти и органов государственного управления подлежат:
д) утверждение изменений границ между союзными республиками;

Следовательно, полномочия по принятию решений об изменении границ между союзными республиками принадлежали Президиуму Верховного Совета СССР и Верховному Совету СССР. Именно эти органы и приняли требовавшиеся согласно действовавшему тогда законодательству решения о передаче Крымской области из РСФСР в УССР.

Важнейшее решение было принято в виде Закона СССР, утвержденного Верховным Советом СССР.
ЗАКОН СССР о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР
Верховный Совет Союза Советских Социалистических Республик постановляет:
1. Утвердить Указ Президиума Верховного Совета СССР от 19 февраля 1954 года о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики.
2. Внести соответствующие изменения в статьи 22 и 23 Конституции СССР.
Председатель Президиума
Верховного Совета СССР
К.ВОРОШИЛОВ
Секретарь Президиума
Верховного Совета СССР
Н.ПЕГОВ
Москва, Кремль
26 апреля 1954 года

К этому следует также добавить, что аналогичная процедура (принятие законов Верховным Советом СССР или же указов Президиумом Верховного Совета СССР при наличии представлений со стороны Президиумов Верховных Советов союзных республик и отсутствии предварительных решений Верховных Советов союзных республик) применялась и при других изменениях границ между союзными республиками:

Закон СССР от 31 марта 1940 г. «О преобразовании Карельской Автономной Советской Социалистической Республики в Союзную Карело-Финскую Советскую Социалистическую Республику».

Указ Президиума Верховного Совета СССР от 12 октября 1943 года «О ликвидации Карачаевской автономной области и об административом устройстве ее территории».

Указ Президиума Верховного Совета СССР от 20 апреля 1956 года «О частичном изменении границы между Казахской ССР и РСФСР».

Закон Верховного Совета СССР от 16 июля 1956 г. «О преобразовании Карело-Финской ССР в Карельскую АССР и включении Карельской АССР в состав РСФСР».

Путин: Что касается запада. А Вы что, не знаете что ли, что после Второй мировой войны часть территорий была прирезана к Украине – как результат Второй мировой войны? Часть отрезали от Польши, от Венгрии, по-моему. Львов каким был городом, если не польским? Вы что, не знаете об этом что ли?
Факты: Во-первых, этим комментарием В.Путин в целом де-факто подтвердил аутентичность более раннего заявления Р.Сикорского об обсуждении В.Путиным с рядом иностранных лидеров вопросов принадлежности частей территории Украины соседним государствам.
Во-вторых, Карпатская Рутения, ставшая Закарпатской областью УССР, в 1920-38 гг. являлась частью Чехословакии. Ее оккупация и аннексия в 1939-44 гг. Венгрией, союзницей фашистской Германи, не была признана ни в самой области, ни антигитлеровской коалицей. Упоминание В.Путиным в качестве бывшего собственника части территории Украины именно Венгрии, а не Чехословакии немало говорит о характере и направлении мышления кремлевского лидера.
В-третьих, что касается города Львова, то он был основан Великим князем Галицким Даниилом Романовичем в 1256 г. и был назван в честь его сына Льва. Польским Львов стал лишь почти столетие спустя, в 1349 г., когда он был занят войсками польского короля Казимира. За свою историю Львов находился под контролем польских, австрийских, российских властей. На момент оккупации города Красной Армией осенью 1939 г. население города состояло преимущественно из поляков, евреев и украинцев.

Публичное распространение В.Путиным искаженных, фальсифицированных, не соответствующих действительности исторических фактов свидетельствует не столько о его неинформированности, сколько о его сознательном выборе, позволяющем судить о характере его мышления, а также о его возможных предстоящих шагах.

Оригинал

[Баядера]

Ой.... как интересно....
Паша, а теперь покажи границы Украинского государства - если такое хоть раз когда-то было, хоть в какие-то времена?...

Всё то, что ты тут нафлудил - это просто бла-бла - есть такое понятие - ГОСУДАРСТВО - вот и покажи, пожалуйста, если сможешь, очень подробно, как на контурной карте в детстве - КОГДА И КОМУ принадлежали те территории, о которых ты говоришь.

Когда те или иные территории и в связи с чем перешли к другой стране.

Вот цитата из твоего постинга:

В-третьих, что касается города Львова, то он был основан Великим князем Галицким Даниилом Романовичем в 1256 г. и был назван в честь его сына Льва. Польским Львов стал лишь почти столетие спустя, в 1349 г., когда он был занят войсками польского короля Казимира. За свою историю Львов находился под контролем польских, австрийских, российских властей. На момент оккупации города Красной Армией осенью 1939 г. население города состояло преимущественно из поляков, евреев и украинцев.

Интересно узнать, а в составе КАКОГО государства Львов находился в 1938 году?

[PavKa]

Паша, а теперь покажи границы Украинского государства - если такое хоть раз когда-то было, хоть в какие-то времена?...

Вот пожалуйста :



погугли сама
https://www.google.com.ua/webhp?sourcei ... 1%82%D0%B0

[gavrik]

Львов оказался под польской властью тогда,когда Советская Россия,оккупировав Украинскую Народную Республику захотела оккупировать также Польшу,до 1917 года входившую в состав Российской Империи.Бравые будённовцы дошли до Варшавы,но огребли там люлей.
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0 ... 0%BD%D0%B0
Ты ,Наташа,почитай,почитай стыдно быть такой не образованной

В результате поражения под Варшавой советские войска Западного фронта понесли тяжелые потери. По некоторым оценкам[35], в ходе Варшавского сражения погибли 25 тысяч красноармейцев, 60 тысяч попали в польский плен, 45 тысяч были интернированы немцами. Несколько тысяч человек пропали без вести. Фронт потерял также большое количество артиллерии и техники. Польские потери оцениваются в 15 тысяч убитых и пропавших без вести и 22 тысячи раненых[

А вот это перл Может и в нынешней ситуации ватников чего то научит?

Мы ждали от польских рабочих и крестьян восстаний и революции, а получили шовинизм и тупую ненависть к «русским».
— Ворошилов

До сих пор нет точных данных о судьбе польских и советских военнопленных. Согласно российским источникам, около 80 тысяч красноармейцев из 200 тысяч, попавших в польский плен, погибли от голода, болезней, пыток, издевательств и казней.[47][48][49]

Польские источники[источник не указан 1984 дня] называют цифры в 85 тыс. пленных (по крайней мере, столько людей находилось в польских лагерях к моменту окончания войны), из них умерло около 20 тыс. Их содержали в лагерях, оставшихся после Первой мировой войны — Стшалкове (самый крупный), Домбье, Пикулице, Вадовице и Тухольском концентрационном лагере. По соглашению 1921 года об обмене пленными (дополнение к Рижскому мирному договору) 65 тысяч пленных бойцов РККА вернулись в Россию. Если сведения о 200 тыс. взятых в плен и гибели 80 тыс. из них верны, то неясна судьба ещё примерно 60 тыс. человек.

Вот в результате этой захватнической войны России Украина была оккупирована и разделена между Польшей и Россией.

[PavKa]

За війну УПА знищила більше 12 тисяч німців - історики


Жертвами антинімецьких операцій Української повстанської армії стали 12-13 тисяч німців.
Про це на публічній дискусії "Ціна Перемоги: вклад українців у розгром нацизму" повідомив кандидат історичних наук, науковий співробітник Українського інституту національної пам'яті Ярослав Антонюк.
"Ця цифра не співмірна із загальними втратами у Другій світовій війні, - додав директор УІНП, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. - Проте якщо порівнювати, скільки німців загинуло від рук польських чи радянських партизанів, то це співмірні цифри".
За словами історика, коли говорять про співпрацю українських націоналістів із владою Третього рейху, то часто забувають, що націоналісти всього на 2 тижні довше співпрацювали з нацистами,ніж Йосип Сталін.
Після проголошення Акту відновлення Української Держави, не погодженого з німцями, були заарештовані очільники ОУН, а Степан Бандера усю війну відсидів в німецькому концтаборі Заксенгаузен.
У німецьких документах 1941-1942 років зазначено, що, крім ОУН(б), в Україні немає жодного серйозного руху опору. Перша антинімецька акція УПА сотні Перегіняка-"Коробки" була здійснена в ніч із 7 на 8 лютого 1943 у райцентрі Володимирець (Рівненська область).
"Радянська влада знала про боротьбу УПА проти нацистів, проте у своїй пропаганді і далі говорила про її співпрацю з німцями, - підкреслив В'ятрович. - Німці натомість подавали інформацію, нібито УПА – це спецоперація Кремля".
Влітку 1943 року антинімецька боротьба з Волині перекинулась на терени Галичини, де було створено УПА-Захід. Виникали цілі "повстанські республіки" - території, які контролювалися УПА. З метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні військові операції із використанням армії.
За підрахунками рівненського історика Денищука, лише протягом 1943 року було зафіксовано 2956 бойових зіткнень підрозділів УПА із німецькими силами.

[Емеля]

За війну УПА знищила більше 12 тисяч німців - історики

Засунь в одно место своих историков.Делали уже запрос в Германию и подымали документы. Нет в сводках вермахта "потерь" от действий бандеровцев. Нету Паша. Андестэнд ?

[PavKa]

Нету Паша. Андестэнд ?

Ты ногой топнул ?

Вот один из боев..

УПА проти нацистів. Бій під Загоровим

Проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції - всього близько 400 осіб. Увечері до німців прибуло підкріплення - десять легких танків. Три німецькі літаки розпочали бомбардування монастиря.
Новий Загорів - невеличке село в Локачинському районі Волинської області. Основна його пам'ятка - Загорівський монастир, заснований, за переказами, ще з другої половини XII століття ченцями з Києва, які рятувалися від татаро-монгольської навали.
Заснований монастир був Петром Загоровським у XVI ст. Перша згадка про монастир датується 1566р і повідомляє, що за своє зцілення від хвороб шляхтич Загоровський розпочав будівництво мурованого храму на місці дерев'яного.
Наступний власник Нового Загорова - Фадій Чацький прибудовує до вівтарної частини новий монастирський двоповерховий братський корпус.



Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну "зоною антипартизанських операцій". До боротьби з українськими повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі - командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.
На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в кількох регіонах Волині - Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.



Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі.
Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси.
Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс .
У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише територіями головних шосейних шляхів та залізничних ліній.
На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено населенню.
В ніч із 19 на 20 серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік убитими.
Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка ("Берези") увійшла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони.
Довго на "гостей" чекати не довелося. Проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів - всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.


Реконструкція бою під Загоровим. Фото: volynnews.com


Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак, все це виявилося безрезультатним - окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.


Зі спогадів учасників того бою:
"Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та "фольксдойчі".
Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря."
Тоді німцями було прийнято рішення запросити підкріплення. Повстанці ж, розуміючи трагічну складність свого положення, вирішили закріпитися в монастирі і тримати оборону в святих стінах.

Амфілохій Почаївський. Святий УПЦ МП, який допомагав підпіллю УПА

Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира-Волинського, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, тож відступати було не просто. Але монастир був сполучений із шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися.

Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, котрі мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення - десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастиря. Повстанці витримали авіа удари, сховавшись у глибоких підвалах храму, і відбили нічний штурм.



10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягом цілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.
З 44-х повстанців живими залишилося всього 18.
З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.

Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким окупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.
О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати і у спричиненому безладді пішли на прорив... Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, вже після того, як затих бій.



Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня.
Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/09/15/54886/

[PavKa]

Дудаев о чеченской оппозиции

1995: Дудаєв про РФ: "Русизм страшніше фашизму". ВІДЕО



Президент Чечні-Ічкерії порівнює сусідство з Росією з примусовим проживанням в одній клітці з диким ведмедем: "Заходь у клітку, подай йому лапу - і живи з ним дружньо. Ось що таке Росія".
Розповідає про опозицію, називаючи їх бандитами, яких Росія озброює і фінансує. "Звичайний русизм страшніше фашизму й нацизму. Змітає цілі народи з лиця Землі, обираючи найслабшу жертву".
Джохар Дудаєв (1944-1996) - депортований разом із іншими чеченцями в Казахстан у віці 8 днів. Генерал-майор авіації СРСР, перший президент Чеченської Республіки Ічкерія, генералісімус ЧРІ. Убитий за наказом президента РФ Бориса Єльцина ракетним ударом.

[PavKa]

77 лет Сандармоха

Сандармо́х (реже Сандормох, кар. Sandarmoh) — лесное урочище в Медвежьегорском районе Республики Карелия, в 12-ти км от Медвежьегорска по автодороге А119 «Вологда — Медвежьегорск», где на площади 10 гектаров в 1937—1938 годах расстреляно и захоронено свыше 9500 человек 58 национальностей.

Это одно из самых больших на Северо-Западе России захоронение жертв репрессий 1937—1938 годов. Преимущественно, это были спецпоселенцы и заключённые с Беломорско-Балтийского канала (каналоармейцы) и Соловецких лагерей, а также жители окрестных сёл. Всего на этой территории было обнаружено 236 расстрельных ям. Расстрелы проводились тайно, впервые захоронения их жертв были обнаружены в июле 1997 года[1].

Было установлено, что Сандармох является местом массового расстрела 1111 заключённых так называемого «соловецкого этапа». Среди них — выдающиеся мастера культуры, государственные деятели, священнослужители из многих республик СССР.

27 октября 1937 года этап погрузили на баржи, потом его след терялся. Много лет существовало предположение, что людей утопили в Белом море (кто то меня пинал что я думаю что интелигентские барожи утопили в море - нет .. их расстреляли. (ред моя )) . Однако в 1995 году усилиями директора Санкт-Петербургского научно-исследовательского центра «Мемориал» Вениамина Иоффе в архивах управления ФСБ в Архангельске были найдены оригинальные документы, в частности, расстрельные списки. Исполнителем приговоров был капитан НКВД Михаил Матвеев, заместитель начальника АХУ УНКВД Ленинградской области. Иногда ему ассистировал помощник коменданта УНКВД Ю. Алафер. Расстрелы продолжались в течение 9—14 октября 1937 года. Всего заключённых было 1116: пять приговоров не выполнено, ибо один заключённый умер, а четырёх этапировали в другие места отбытия срока. 1 июля 1997 года экспедиция Петрозаводского и Санкт-Петербургского «Мемориала» под руководством Юрия Дмитриева обнаружила место трагедии[2].






Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України

Абраменко Катерина Харитонівна (у протоколі трійки — Авраменко), 1900 р. н., уродженка с. Душатин колишньої Чернігівської губернії (нині Суразький район Брянської області РФ), колишній член КП(б)У, освіта вища, історик, проживала в м. Харкові. Арештована 1935 р. як член «троцькістської терористичної організації». Особливою нарадою при НКВС СРСР 19 серпня 1935 р. засуджена на п'ять років ВТТ. Відбувала покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області 10 жовтня 1937 р. засуджена до найвищої кари. Розстріляна 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Вайн Олександр Овсійович, 1910 р. н., уродженець м. Каролін на Підляшші (нині Люблінське воєводство, Польща), єврей, безпартійний, науковий співробітник, проживав в Україні. Особливою нарадою при НКВС СРСР 19 серпня 1935 р. засуджений за «контрреволюційну троцькістську діяльність» на п'ять років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).


1. Альвайль Зігурда Адольфович (у слідчих документах також Альваль Зігурт, Зігор, Зігура), 1890 р. н., народився у с. Великі Глібовичі (Галичина), німець, обер-лейтенант австрійської і галицької армій, безпартійний, директор Одеського навчального кооперативного комбінату, професор Одеського інституту інженерів зв'язку, проживав: м. Одеса, вул. Подбєльського, буд. 38-б, кв.12.
Заарештовано: 15 січня 1933 у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 14 листопада 1933 засуджений
за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль». Особливою трійкою УНКВС Ленінградської області (ЛО) 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох) (Одночасно розстріляні його спільники Ф. В. Бардашевський і Т. І. Винницький).

2. Атаманюк-Яблуненко Василь Іванович (Василь Атаманюк), 1897 р. н., народився у с. Яблунів (Галичина), українець, офіцер австрійської армії, безпартійний, поет, один з організаторів літоб'єднання «Західна Україна», літературний редактор Радіоцентру, проживав у Києві.
Заарештовано: 31 січня 1933 у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 жовтня 1933 засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Карлагу та Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).


Наказ про розстріл, 16 жовтня 1937 року. Документ Санкт-Петербурзького Меморіалу, опублікований Йоффе
Наказ про розстріл, 16 жовтня 1937 року. Документ Санкт-Петербурзького Меморіалу, опублікований Йоффе
3. Баб'як Василь Васильович, 1895 р. н., народився у с. Дусанів (Галичина), українець, хорунжий галицької армії, закінчив природничий факультет Празького Українського вільного університету (в УСРР приїхав на запрошення С. Л. Рудницького в 1927 р.), безпартійний, викладач садово-декоративного технікуму, геолог Донбаського водного тресту, проживав: м. Харків, Шаміловка, Мінська вул., буд. 40.
Заарештовано: 20 січня 1933 у справі «Української військової організації». Колегією ДПУ УСРР 23 вересня 1933 засуджений до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль», працював на торфорозробках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

4. Бадан-Яворенко (Бадан) Олександр Іванович, 1894 р. н., народився у с. Вілька Мазовецька Рава-Руського округу (Галичина), українець, колишній поручик австрійської армії, закінчив юридичний, філософський факультети і дипломатичну академію університетів Кракова, Відня та Праги, член КП Чехословаччини, член КП(б)У до 1929 р. У роки еміграції був секретарем голови Директорії В. Винниченка. Прибув до УСРР у 1926 р., працював у Держплані, вчений секретар Наркомосу в 1927-1930 рр., зав. сектору іноземних словників видавництва «Українська радянська енциклопедія» в 1931-1933 рр., професор Комуністичного університету ім. Артема, проживав: м. Харків.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судової трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 засуджений за
ст. ст. 54-2-4-6-8-11 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках.
Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

5. Балаш Йосип Іванович, 1894 р. н., народився і жив у с. Чехоград Мелітопольського р-ну УСРР, чех, безпартійний, служив у зведеному гвардійському полку армії Врангеля, селянин-одноосібник. Засуджений за ст. 109 КК УСРР на 6 місяців примусових робіт.
Заарештований: у грудні 1930 р. Надзвичайною сесією Верховного суду УСРР 14 червня 1931 засуджений за ст. ст. 54-6-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

6. Баран Михайло Лукич, 1884 р. н., народився у м. Скала (Галичина), українець, офіцер австрійської армії, закінчив фізико-математичний та історико-філологічний факультети Львівського університету та Торгову академію, соціал-демократ, член КП(б)У в 1918-1933 рр., був зав. управлінням науки Наркомосу УСРР, викладач ряду ВНЗ, з 1932 р. директор НДІ літературознавства ім. Т. Шевченка, проживав: м. Київ, вул. Ольгинська, 1, кв. 27.
Заарештовано: 30 серпня 1933 у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 14 лютого 1934 засуджений за ст.ст. 54-2-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання: у Дмитлагу і в Соловках, у таборі «Кремль». Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

7. Баранник Михайло Сидорович, 1900 р. н., народився у с. Авдіївка Макіївського р-ну Донецької обл., українець, член ВКП (б) у 1925-1936 рр., Проректор і доцент радянського права Всесоюзного комуністичного сільськогосподарського університету (ВКСХУ) ім. Сталіна, проживав: м. Ленінград, Радянський пр., буд. 49, кв. 6.
Заарештовано: 27 травня 1936 року Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Ленінград. 28 грудня 1936 засуджений за ст.ст. 17-58-8, 58-11 КК РРФСР на 10 років ув'язнення. Відбував покарання: у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 10 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

8. Барбар Аркадій Олексійович, 1879 р. н., народився у с. Попівщина Полтавської губернії, українець, соціал-демократ, закінчив медичний факультет Київського університету, віце-директор медичного департаменту Міністерства народного здоров'я при гетьмані П. Скоропадському, директор департаменту того ж міністерства при Директорії, ст. асистент Київського медичного інституту з 1924 р.
Заарештовано: 18 серпня 1929 у справі «Спілки визволення України». Верховним судом УСРР 19 квітня 1930 засуджений за ст. ст. 54-2-11 КК УСРР на 8 років в'язниці. Відбував покарання: у Ярославському політичному ізоляторі та в Соловках, утримувався в спецізоляторі «Савватьєво», завідував медичним околодком. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

9. Барг Йосип Якович, 1900 р. н., народився у м. Кам'янець-Подільський, з родини комісіонера, єврей, безпартійний, економіст, поч. фінвідділу Військово-інженерної академії, проживав у м. Москва.
Заарештовано: у справі «Української військової організації». Колегією ОГПУ 5 вересня 1933 засуджений за ст. ст. 58-2-11 КК РСФРР на 5 років ВТТ.
Відбував покарання у Соловках, у таборі «Анзер». Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 в Карелії (Сандармох).

10. Бардашевский Федір Васильович, 1891 р. н., народився у с. Обельниця (Галичина), українець, селянин, поручик австрійської і галицької армій, безпартійний, вчитель школи ФЗУ № 11, проживав у м. Одеса, вул. Свердлова, буд. 28.
Заарештовано: 22 лютого 1933 у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 14 листопада 1933 засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання: у Карлагу та в Соловках, у таборі «Кремль», використовувався на загальних роботах. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: у Карелії (Сандармох) 3 листопада 1937 р. (одночасно розстріляні його спільники З. А. Альвайль і Т. І. Вінницький).

11. Бенедик Антон Наумович, 1908 р. н., народився у с. Качанівка Хмільницького р-ну Вінницької обл. Вчитель, проживав в УСРР.
Заарештований: за ст. 54-11 КК УСРР. Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 3 вересня 1931 р. засуджений до розстрілу. Колегією ОГПУ 7 квітня 1932 р. розстріл замінено за ст.ст. 58-2-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ.
Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

12. Бечаснов Василь Васильович, 1883 р. н., народився у м. Одеса, українець, дворянин, капітан царської та білої армій (Марківський полк), контррозвідник штабу П. Врангеля.
Заарештований: у 1921 р. залучений ВЧК для секретної роботи й відправлений за кордон. У 1923 р. повернувся в СРСР, засуджений на 3 роки, втік з місця ув'язнення. У 1930 р. засуджений на 1,5 року. Проживав у Далекосхідному краї й Середній Азії. Колегією ОГПУ 16 січня 1934 р. засуджений на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

13. Бистрий Яків Єремійович, 1897 р. н., народився і жив у с. Потоки Богуславського р-ну Київської обл., українець, колишній офіцер петлюрівської армії, хлібороб.
Засуджений: Колегією ОГПУ 13 березня 1932 р. за ст.ст. 58-2-11 КК РСФРР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 року в Карелії (Сандармох).

14. Білий Михайло Іванович, 1891 р. н., народився у м. Городок (Галичина), українець, закінчив учительську семінарію, служив в австрійській армії в 1910–1918 рр. Безпартійний, технічний редактор газети «Заготiвля та експорт» Наркомзовнішторгу УСРР, проживав: м. Харків, Юр'ївський пров., буд. 12.
Заарештований: 23 листопада 1933 року, Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 24 лютого 1934 засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання: у Дмитлазі й у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

15. Білий Михайло Степанович, 1882 р. н., народився в с. Велика Березовиця Тарнопольського окр. (Галичина), українець, член ВКП(б), закінчив робітфак Сільськогосподарського інституту, службовець, проживав в УСРР.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 24 лютого 1934 р. засуджений за ст. 54-11 на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

16. Бовсунівський Петро Федорович, 1897 р. н., народився у с. Заміри Потіївського р-ну Житомирського округу Київській обл., українець, член КП(б)У в 1928–1932 рр., освіта вища, історик-економіст, викладач Планово-статистичного технікуму, проживав: м. Київ, вул. Енгельса, буд. 25, кв. 26.
Заарештований: 26 червня 1932 року за рішенням Судової трійки при Колегії ДПУ УСРР, 13 січня 1933 р. засуджений за ст. 54-10-11 до розстрілу. Колегією ОГПУ 24 січня 1933 р. розстріл замінено за ст. 58-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 року в Карелії (Сандармох).

17. Бойко Іван Іванович, 1892 р. н., народився у с. Олексинці Варвинського р-ну Чернігівської обл., українець, штабс-капітан армії Денікіна, безпартійний, ст. агроном «Українського плодоовочтрактороцентру», проживав: м. Харків.
Засуджений: Колегією ОГПУ 11 березня 1933 р. за ст.ст. 58-4-6-7 КК РСФРР на 8 років ув’язнення. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

18. Бондаренко Петро Степанович, 1896 р. н., народився у Суразькому повіті Чернігівської губ. (за іншими даними – с. Вілово Ачинського р-ну Красноярського краю), українець, член ВКП(б) в 1918–1925 рр., керував райвідділом НКВС, проживав: м. Ачинськ. У 1925 р. засуджений за перевищення влади – «умовно», потім працював інструктором районної каси взаємодопомоги.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 13 вересня 1935 р. засуджений за ст.ст. 58-8-10-11 КК РСФРР на 5 років ВТТ. Відбув у Соловки 30 липня 1937 року. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

19. Бондаренко Семен Прокопович (Бухарін Федір Андрійович), 1896 р. н., народився у м. Луганськ, українець, член ВКП(б) в 1917–1928 рр., токар, робітник заводу «Російський Провіданс» у м. Маріуполь.
Засуджений: Особливою нарадою при ОДПУ 5 липня 1929 р. засуджений на 3 роки ув'язнення. При перевезенні до Челябінського (за іншими даними – до Ярославського) політичного ізолятора 18 липня 1929 р. втік від конвою і прибув до Ленінграда, де до арешту перебував на нелегальному становищі, проживаючи за документами на ім’я Бухаріна Ф. А.
Заарештований:12 березня 1930 року як «член керівного ядра Тимчасового всесоюзного центру революційних пролетарських організацій». Колегією ОГПУ 13 вересня 1930 року засуджений за ст. 58-11 КК РСФРР на 10 років концтабору. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 року засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

20. Борець Олександр Михейович (у протоколі Особливої трійки – Ворець), 1894 р. н., народився у с. Спасове Новопразького р-ну Дніпропетровської обл., українець, колишній член ВКП(б), бурильник-прохідник, десятник сантехнадзору рудника ім. Чубаря (Криворіжжя).
Засуджений: Колегією ОГПУ 21 квітня 1933 р. засуджений за ст.ст. 58-2-10 КК РСФРР до розстрілу, замінено на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль», працював завгоспом санчастини. Спецколегією Верховного суду СРСР 21 листопада 1935 р. засуджений за ст. 58-12 додатково на 2 роки. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 27 жовтня 1937 р. в Карелії (Сандармох).


21. Бромберг Михайло (Меєр) Давидович, 1914 р. н., народився у м. Чигирин Шевченківського окр. УСРР, єврей, робітник.
Засуджений: Колегією ОДПУ 9 березня 1933 р. до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

22. Будницький Данило Зельманович, 1903 р. н., народився у м. Лубни Полтавської губ., єврей, член ВКП(б) в 1928–1936 рр., заступник директора Фізико-технічного інституту (ЛФТІ) в 1932–1935 рр., інженер-фізик заводу «Ілліч», проживав: м. Ленінград, Соснівка, Яшумов пров., буд. 11, кв. 3.
Заарештований: 20 вересня 1936 р. Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Ленінград, 23 грудня 1936 р. засуджений за ст.ст. 17-58-8, 58-11 КК РРФСР на 10 років в'язниці. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 10 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

23. Ваврин Олександр Йосипович, 1893 р. н., народився у с. Чехоград Мелітопольського повіту, чех, служив в арміях Денікіна і Врангеля, освіта середня, селянин.
Засуджений: Верховним судом УСРР 14 червня 1931 р. за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

24. Вайсберг Йосип Абрамович, 1899 р. н., народився у м. Васильків Київської губернії, єврей, з купецтва, кандидат у члени ВКП(б) в 1932–1936 рр., закінчив Інститут народної освіти, історик-філософ, професор, ст. викладач Військово-медичної академії, батальйонний комісар, проживав: м. Ленінград, вул. Достоєвського, буд. 30, кв. 24.
Заарештований: 11 липня 1936 р. Засуджений Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Ленінград 28 грудня 1936 р. за ст.ст. 17-58-8, 58-11 КК РРФСР на 10 років. Відбував покарання у Соловках (Савватіївський спецізолятор). Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

25. Вангенгейм Олексій Феодосійович (у протоколі Особливої трійки Федосійович), 1881 р. н., народився у с. Кропивна Конотопського повіту Чернігівської губернії, з дворян. Закінчив Московський університет і Сільськогосподарський інститут, член ВКП(б) в 1928–1934 рр. Професор, заступник голови Центрального бюро краєзнавства в 1920–1931 рр., дійсний член Головної геофізичної обсерваторії (м. Ленінград), керівник Єдиної гідрометеорологічної служби СРСР, проживав: м. Москва, Докучаєв пров., буд. 7, кв. 1.
Заарештований: 8 січня 1934 р. Засуджений Колегією ОГПУ 27 березня 1934 р. за ст. 58-7 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, працював у бібліотеці. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

26. Вальда-Фарановський Олександр Казимирович (у протоколі Особливої трійки Вальда -Франовський), 1893 р. н., народився у м. Підволочиськ, українець (за ін. даними – німець), безпартійний, штабс-капітан (ротмістр кавалерії) в арміях Врангеля і Денікіна, агроном. У 1921 р. перебував під слідством у м. Мелітополі за «участь у контрреволюційній організації». Втік з в'язниці, вступив на службу під вигаданим прізвищем, працював у Криму, Києві та Дніпропетровську, зав. сектору Всеукраїнського коопхарчоб’єднання, проживав: м. Харків, Римарська вул., буд. 6, кв. 16.
Заарештований: 20 квітня 1932 р., постановою трійки ДПУ УСРР від 19 листопада 1932 р. засуджений за ст. 58-7-10 КК УCРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

27. Верещак Тимофій Якович, 1881 р. н., народився у Новоград-Волинському повіті, українець, член ВКП(б) в 1928–1930 рр., робітник.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 14 січня 1936 р. за «контрреволюційну агітацію» на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 27 жовтня 1937 р. в Карелії (Сандармох).

28. Вікул Сергій Павлович, 1890 р. н., народився у м. Вінниця, українець, із сім’ї священика, колишній член ЦК УСДРП, член КП(б)У в 1929–1933 рр., освіта вища, зав. сектору праць марксизму-ленінізму «Партвидаву» ЦК КП(б)У.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст.ст. 54-4-6-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль» в одиночній камері спецізолятора. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

29. Вінницький Тарас Іванович (він же Кюнц Франц Михайлович), 1890 р. н., народився у м. Ходорів (Галичина), українець, офіцер австрійської і галицької армій, колишній член ВКП(б), зав. навчальної частини робітфаку при Енергоінституті. Проживав: м. Одеса, вул. Перекопської Перемоги, буд. 43.
Заарештований: 23 лютого 1933 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 14 листопада 1933 р. за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль». Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

30. Вовк Степан Петрович, 1895 р. н., народився у с. Голгоча Підгаєцького повіту (Галичина), українець, безпартійний, викладач хімії. Проживав: м. Київ.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 26 березня 1935 р. за «участь у контрреволюційній організації» на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль». Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

31. Вовкотруб Семен Петрович, 1907 р. н., народився у с. Марійка Жашківського р-ну Київської обл., українець, із селян, кандидат в члени ВКП(б), помічник машиніста заводу «Більшовик». Проживав: м. Ленінград. У 1928 р. виїхав до Канади, звідки в 1931-му повернувся через Лондон в УСРР. Затриманий прикордонним загоном на станції Кривин і висланий до м. Балашов. У 1932 р. втік на батьківщину, потім у Ленінград, де мешкав без прописки за документами брата.
Засуджений: Колегією ОГПУ 27 квітня 1933 р. за ст. 58-6 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, зокрема 9 місяців на посиленому режимі. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

32. Войтюк Яків Семенович, 1894 р. н., народився у с. Сілець Холмського повіту Люблінської губернії, колишній прапорщик, закінчив духовне училище, 3 класи духовної семінарії та комвуз Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), член КП(б)У в 1924–1933 рр., викладач соціально-економічних наук у Медичному і Кооперативному інститутах, проживав: м. Харків.
Заарештований: 11 травня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль» в одиночній камері спецізолятора. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

33. Волгай Василь Костянтинович, 1903 р. н., народився у м. Ромни Полтавського повіту, українець, із сім’ї кустаря, колишній член ВКП(б), асистент з курсу історії народів СРСР у Вологодському педінституті в 1934–1935 рр.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 28 вересня 1935 р. за «контрреволюційну троцькістську діяльність» на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

34. Волков Василь Митрофанович, 1902 р. н., народився с. Шенгаріївка Грунського р-ну Харківської обл., українець, колишній член ВКП(б), науковий працівник Української Академії наук (за іншими даними – начальник Управління держзабезпечення Наркомсоцзабезу УСРР). Проживав: м. Київ.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС УСРР 3 вересня 1936 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 10 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

35. Волков Георгій Федорович, 1888 р. н., народився у с. Малі Бубни Роменського повіту Полтавської губернії (за іншими даними у м. Білопілля Харківської губернії), українець, із сім'ї залізничника, безпартійний, пенсіонер, екскурсовод Товариства політкаторжан і засланців, мешкав у Москві.
Засуджений: Військовою колегією Верховного суду СРСР 2 березня 1936 р. за ст.ст. 58-8-11 КК РСФРР на 10 років ув'язнення. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

36. Волох Омелян Іванович (у протоколі Особливої трійки Волок), 1886 р. н., народився у станиці Кальниболотська на Кубані, українець, штабс-капітан царської армії, полковник армії УНР, командир бригади петлюрівської армії, командир роти Червоної армії, член КП(б)У в 1920–1933 рр., голова Українського бюро Союзу шоферів, студент 1-го курсу архітектурного інституту. Проживав: м. Харків.
Заарештований: 4 травня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловках, у таборі « Кремль» в одиночній камері спецізолятора. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

37. Волошин Павло Петрович, 1891 р. н., народився у с. Гаpкавичі Сокольського повіту Гpодненської губернії, білорус, служив у Денікіна та Червоній армії. З 1922 р. у Польщі – депутат Сейму, член ЦК Білоруської селянсько-робітничої громади. Відповідальний секретар ЦК МОДР БСРР, помічник директорії Білоруської державної бібліотеки. Проживав: м. Мінськ, Подгоpний пров., б. 4/1.
Заарештований: 1 вересня 1933 р. як «член Білоруського національного центру». Колегією ОГПУ 9 січня 1934 р. засуджений за ст.ст. 58-4-6-11 КК РСФРР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (табірний пункт «Анзер»). Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

38. Вольфсон Ной Бенціанович, 1898 р. н., народився у м. Біла Церква Київської губернії, єврей, колишній член ВКП(б), культпрацівник (за іншими даними – економіст-плановик).
Засуджений:15 квітня 1930 р. Особливою нарадою при КОДПУ УСРР за ст. 54-10 КК УСРР, висилка на 3 роки за межі УСРР; 15 червня 1935 р. Особливою нарадою при НКВС СРСР за поширення контрреволюційних провокаційних чуток засуджений на 3 роки ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 10 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

39. Вороний Марко Миколайович (Марко Вороний), 1904 р. н., народився у м. Чернігів, українець, із дворян, навчався в Муздрамінституті та інституті Народного господарства, поет (псевдонім Антіох), член Спілки радянських письменників. Проживав: м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 14, кв. 2.
Заарештований: 19 березня 1935 р. Військовим трибуналом Київського ВО 1–4 лютого 1936 р. засуджений за ст.ст. 54-8-11 КК УСРР на 8 років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

40. Ганджа Олексій Миколайович, 1900 р. н., народився у с. Степанівка Гайсинського повіту Подільської губернії, українець, прапорщик петлюрівської армії, колишній член ВКП(б), директор картограм. (У 1921–1926 рр. перебував за кордоном, в СРСР прибув з Польщі).
Засуджений: Колегією ОГПУ 22 квітня 1934 р. за ст.ст. 58-6-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

41. Гарбуз Антон Микитович, 1890 р. н., народився у с. Гельмязів Золотоніського повіту Полтавської губернії, українець, із селян, колишній член КП(б)У, закінчив Агробіологічний інститут і Комуністичний університет, професор Машинобудівного інституту, аспірант Інституту сходознавства, проживав: м. Харків.
Заарештований: 18 лютого 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у таборі «Карлаг» і на Соловках, працював лікпомом. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

42. Глейх Григорій Давидович, 1901 р. н., народився у м. Прилуки Чернігівської області, єврей, колишній член ВКП(б), культпрацівник, проживав: м. Харків.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 1 квітня 1935 р. на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

43. Глузман Пінхус Гершович, 1899 р. н., народився у м. Проскурів УСРР, єврей, колишній член ВКП(б), професор історії ВКП(б) Дніпропетровського університету.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 28 листопада 1935 р. на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

44. Глущенко Тимофій Гнатович, 1888 р. н., народився у с. Олександрівка Василівської волості Полтавської губернії , росіянин, член ВКП(б) з 1917 р. по 1930 р., голова Комісії із закупівлі в Америці пароплавів для Радторгфлоту, проживав: м. Москва, вул. М’ясницька, буд. 24, кв. 76.
(До 1929 р. керував Балтійською конторою Радторгфлоту, адреса в Ленінграді: вул. Ракова, буд. 33.)
Заарештований: на вулиці без пред'явлення звинувачення 10 квітня 1930 р. Колегією ОГПУ 6 липня 1931 р. засуджений за ст. ст. 58-6-7 КК РСФРР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. у Карелії (Сандармох).

45. Гончаренко Федір Максимович, 1882 р. н., народився і жив у с. Ольшаниця Рокитнянського району Київської області, українець, колишній жандарм, колишній есер, колишній член КП(б)У, тесля.
Засуджений: Колегією ОГПУ 13 лютого 1932 р. за ст. ст. 58-2-11 КК РСФРР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

46. Гаусман Тадеуш Морісовіч (Горінський Осип Карлович, у протоколі Особливої трійки Горінський-Гаусман Осип Карлович), 1904 р. н., народився у м. Долина (Галичина), єврей, із сім'ї юриста, перебував на відповідальній роботі в КПЗУ. У лютому 1933 р. нелегально прибув до СРСР, змінив прізвище. Інженер-конструктор заводу ім. Марті, проживав: м. Одеса, вул. Пішонівська, буд. 16, кв. 2.
Заарештований: 11 грудня 1934 р. у справі «Української військової організації». Особливою нарадою при НКВС СРСР 21 липня 1935 р. засуджений за «контрреволюційну діяльність» на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

47. Гоца Василь Пилипович, 1885 р. н., народився у с. Озерна Тарнопольського повіту (Галичина), українець, безпартійний, філософ, професор української літератури, директор Інституту народної освіти, проживав: м. Житомир.
Заарештований: 3 серпня 1933 р. Засуджений Судовою трійкою при ПП ГПУ УСРР 14 лютого 1934 р. за ст. ст. 54-2-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у таборі «Карлаг» (завідував табірним музеєм) і в Соловках – у таборі «Кремль». Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

48. Григорович Дмитро Артемович, 1897 р. н., народився у с. Широке Криворізького повіту УСРР, українець, служив у Білій армії, освіта вища, агроном-плановик контори «Центроплодоовоч».
Заарештований: у справі «контрреволюційної шкідницької організації в системі Наркомзему і Наркомрадгоспу». Колегією ОГПУ 11 березня 1933 р. засуджений на 10 років в'язниці. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

49. Гройсман Леонід (Авраам) Ісаакович, 1907 р. н., народився у Таращанському районі Київської області, єврей, колишній член ВКП(б), мельник.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 21 грудня 1935 р. на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

50. Грушевський Сергій Григорович, 1888 р. н., народився у м. Чигирин Київської губернії, українець, закінчив Київський університет, кандидат в члени 1-ї Державної думи і Установчих зборів, професор, історик. Повернувся з еміграції в 1931 р., проживав: м. Краснодар (небіж історика М. С. Грушевського.)
Засуджений: Колегією ОГПУ 28 серпня 1933 р. за ст. ст. 58-2-11-13 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у таборі «Дмитлаг» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

51. Гумецький Федір Михайлович, 1896 р. н., народився у Галичині, українець, освіта вища, службовець, проживав: м. Москва.
Засуджений: Колегією ОГПУ 5 вересня 1933 р. за ст. ст. 58-2-6-11 КК РРФСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках – в таборі «Кремль», в одиночній камері спецізолятора. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

52. Гуцуляк Семен Юрійович, 1897 р. н., народився у с. Долішні Станівці (Буковина), українець, лейтенант австрійської армії, колишній член ЦК КП Буковини, член КП(б)У в 1928-1934 рр.., колишній член Президії Держплану УСРР, директор радгоспу Свинартресту в с. Онуфріївка Харківської обл.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 26 лютого 1934 р. за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль». Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

53. Демчук Петро Іванович, 1900 р. н., народився у м. Городенка (Галичина), українець, із селян, командир сотні галицької армії, колишній член КП Австрії, член ВКП(б) в 1929-1933 рр.., юрист, професор, керівник кафедри діалектичного матеріалізму Комуністичного інституту радянського будівництва і права, проживав: м. Харків. (У 1925 р. секретар консульської частини Повпредства СРСР у м. Відень).
Заарештований: в травні 1933 р. у справі «Української військової організації». Судової трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль», використовувався у канцелярській роботі, переведений до табору «Муксалма», оголошував голодування. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

54. Дідушок (Дідушек) Василь Федорович, 1889 р. н., народився у Галичині, українець, капітан австрійської армії, командир батальйону, потім куреня українських січових стрільців, колишній член ВКП(б), колишній співробітник Розвідуправління Генштабу РККА. (У 1932 р. відкликаний з-за кордону.)
Засуджений: Колегією ОГПУ 2 вересня 1933 р. за ст. 58-6 КК РРФСР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

55. Дідушок (Дідушек) Володимир Федорович, 1897 р. н., народився у Галичині, українець, взводний командир австрійської армії, колишній член КП(б)У, освіта вища, відповідальний секретар ревізійної комісії дорожнього комітету Управління Південно-Західної залізниці, проживав: м. Київ.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 29 грудня 1935 р. за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох) .

56. Дідушок-Гельмер (Дідушек-Гельмер) Петро Федорович, 1889 р. н., народився у Галичині, офіцер австрійської армії, один з організаторів українських січових стрільців, колишній член СДП Австрії, колишній член КП(б)У, економіст, начальник іноземного відділу Головного управління ЦПФ СРСР.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 26 березня 1935 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УРСР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

57. Дорожний-Міненко Іван Дмитрович, 1897 р. н., народився у с. Бойківка Костянтинівського р-ну Харківської обл., українець, із селян, член ВКП(б) в 1917-1935 рр.., аспірант 3-го курсу Інституту червоної професури, доцент, завідувач кафедри літератури й мови Педінституту, проживав: м. Вінниця.
Заарештований: 14 серпня 1935 р. Військовим трибуналом Київського ВО 22 жовтня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох) Одночасно розстріляли й А. Т. Паламарчука, який проходив у справі як спільник, а Д. Р. Мартишевського і В. С. Снігового перевели із Соловків і розстріляли 8 грудня 1937 р.).

58. Дудкевич Казимир Іванович, 1908 р. н., народився у м. Львів, українець, освіта вища, колишній викладач філософського факультету Львівського університету. В СРСР з 1930 року. Аспірант-кінорежисер «Союзкіно», проживав: м. Москва.
Засуджений: Колегією ОГПУ 5 вересня 1933 р. на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловках, в 1934 р. таємно надіслав листа нареченій у Польщу. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

59. Дятлів Петро Юрійович, 1883 р. н., народився у м. Стародуб Чернігівського повіту, українець, колишній член ЦК УСДРП, член КП(б)У в 1926 - 1933 рр., професор інституту Комунального господарства, проживав: м. Харків.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

60. Емдіна Белла Ізраїлівна, 1890 р. н., уродженка м. Сміла Київської губернії, єврейка, з родини кустаря, колишній член ВКП(б), освіта вища, економіст-трудовик проектного бюро Наркоммісцпрому.
Засуджена: спецколегією Київського облсуду 29 жовтня 1935 р. за ст. ст. 54-10 ч. 1, 54-11 КК УСРР на 3 роки ВТТ. Відбувала покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджена до найвищої кари.
Розстріляна: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох)

61. Епік Григорій Данилович, 1901 р. н., уродженець с. Кам’янське Катеринославської губернії, українець (за ін. даними єврей), колишній боротьбист, член КП(б)У в 1920–1934 рр., освіта вища, літератор, головний редактор видавництва «Червоний шлях», проживав: м. Харків, Будинок письменників «Слово», кв. 7.
Заарештований: 5 грудня 1934 р. у справі «боротьбистської контрреволюційної організації». Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Києві 27–28 березня 1935 р. засуджений на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловках (табірний пункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. у Карелії (Сандармох).

62. Ерстенюк Микола Васильович, 1892 р. н., уродженець м. Надвірна (Галичина), українець, офіцер австрійської і галицької армій, колишній член КП Чехословаччини, освіта вища, юрист, референт-стенограф наркома освіти УСРР, проживав: м. Харків, вул. Садова, буд. 14. (Повернувся з еміграції в 1924 р.)
Заарештований: 19 лютого 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-2-3-4-6-8-10-11-13 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловках (табірний пункт «Кремль») в одиночній камері спецізолятора. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. у Карелії (Сандармох).

63. Желєзняк Порфирій Омелянович, 1897 р. н., народився у с. Жабокрич Подільського повіту, українець, селянин-одноосібник. Учасник повстання в 1920–1921 рр.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 13 листопада 1931 р. за ст. ст. 54-2-11 КК УСРР до розстрілу. Колегія ОДПУ 1 лютого 1932 р. за ст. 59-3 КК РСФРР розстріл замінила на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках («Кремль»), оголошував голодування. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 27 жовтня 1937 р. у Карелії (Сандармох).

64. Загоруйко Федір Дорофійович (він же Загоруй Федір Єрофійович), 1906 р. н., народився у м. Дмитріївка (тепер Макіївка) Донецької області, українець, із робітників-кустарів, безпартійний, закінчив Інститут інженерів залізничного транспорту, інженер будівництва Володарського мосту, проживав: м. Ленінград.
Заарештований: 16 вересня 1936 р. Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Ленінграді засуджений 30 грудня 1936 р. за ст. ст. 17-58-8, 58-11 КК РСФРР на 8 років в'язниці. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

65. Замислов Петро Кузьмич, 1886 р. н., народився у с. Лопазна Костеніцької волості Мглинського повіту Чернігівської губернії, росіянин, колишній есер і боротьбист, член КП(б)У в 1920–1932 рр., освіта вища, економіст, працівник контори «Союздрук». Проживав: м. Київ.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 28 липня (за ін. даними 29 липня) 1936 р. за ст. ст. 54-2-8-10-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

66. Запорований Степан Гаврилович, 1909 р. н., народився у с. Верхнянка Київської губернії, українець, агроном, студент Лінгвістичного інституту, проживав: м. Київ.
Заарештований: у справі «Української революційно-демократичної спілки».
Засуджений: судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 28 січня 1933 р. за ст. ст. 54-2-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у таборі «Карлаг» та в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

67. Зеров Микола Костянтинович (Микола Зеров), 1890 р. н., народився у м. Зіньків Полтавської губернії, українець, літературознавець, поет, перекладач, професор Київського університету. Проживав: м. Київ, вул. Леніна, буд. 82, кв. 7 (перед арештом: м. Пушкіно Московської області, Перша Гоголівська вул., буд. 1, кв. 1).
Заарештований: 27 квітня і переведений до Києва в травні 1935 р.
Засуджений: Військовим трибуналом КВО 7 лютого 1936 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках («Кремль»). Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

68. Зєвін Зіновій Давидович, 1901 р. н., народився у с. Кам’янське Катеринославської губернії, єврей, колишній член ВКП(б), освіта вища, інженер-технолог. Проживав: м. Харків.
Засуджений: у 1929 р. за «троцькістську діяльність» на 3 роки політізолятора, того ж року достроково звільнений. Засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР 15 жовтня 1935 р. на 3 роки ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

69. Іллінський Павло Васильович, 1896 р. н., народився у м. Білгород Курської губернії, українець, безпартійний, служив в арміях Денікіна і Врангеля. Емігрував, закінчив юридичний факультет Празького університету (член Спілки студентів – громадян України). Повернувся в Україну, працював інженером тракторного заводу (ХТЗ). Проживав: м. Харків.
Заарештований: 30 жовтня 1933 р. як «член есерівської організації» і «чеський шпигун». Колегією ОДПУ 29 березня 1934 р. засуджений за ст. ст. 58-4-6-11 КК РСФРР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

70. Ільницький Володимир Володимирович (він же Телеп’янович Йосип Іванович), 1898 р. н., народився у с. Івашківці (Галичина), українець, унтер-офіцер галицької армії, безпартійний, закінчив Сільськогосподарський інститут, заввідділу постачання НДІ педагогіки УСРР, проживав: м. Харків.
Заарештований: 13 липня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Карлаг» і в Соловках («Кремль»). Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

71. Ірчан Мирослав Дмитрович (Баб’юк Андрій Дмитрович, Мирослав Ірчан), 1896 р. н., народився у с. П’ядики (Галичина), українець, поручник австрійської армії, хорунжий галицької армії, закінчив Львівську учительську семінарію, колишній член КПЗУ й член КП Канади (з 1922 р. по 1929 р. жив у Канаді), колишній член КП(б)У, літератор, відповідальний редактор журналу «Захiдна Україна». Проживав: м. Харків.
Заарештований: 28 грудня 1933 р. у справі «Української військової організації».
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 28 лютого 1934 р. за ст. ст. 54-6-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділенні ББК (Сегежа) і в Соловках («Кремль»). Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

72. Карпінський Йосип Станіславович, 1888 р. н., народився у с. Старожеби Плоцького повіту, поляк (за ін. даними – українець), безпартійний, закінчив Житомирську католицьку семінарію, священик з 1913 р., служив в українських парафіях, настоятель Махновського приходу з 1921 р. Проживав: с. Махнівка Бердичівського району.
Заарештований: 26 жовтня 1929 р. Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 12 травня 1930 р. засуджений за ст. ст. 54-6-10 КК УСРР на 10 років концтабору. Відбував покарання у Ярославському політізоляторі та в Соловках (спецізолятор «Савватьєво»). Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

73. Качанюк Михайло Адамович, 1889 р. н., народився у с. Кути Золочівського повіту (Галичина), українець, офіцер австрійської і галицької армій, безпартійний, освіта вища, літератор-критик, референт Всеукраїнського комітету драматургії. Проживав: м. Харків, пл. Фейєрбаха, буд. 11.
Заарештований: 31 грудня 1932 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Карлаг» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

74. Кереказо Костянтин Іванович (Юрченко Андрій Григорович), 1905 р. н., народився у м. Київ, українець (за ін. даними – росіянин), колишній член ВКП(б), машиніст, старшина ВМФ, Севастополь.
Засуджений: до ув'язнення в концтабір, у 1934 р. втік і проживав у Ленінграді «за підробленими документами». Особливою нарадою при НКВС СРСР 20 квітня 1935 р. вдруге засуджений на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

75. Кімарський Олександр Хомич, 1905 (1906) р. н., народився у м. Алчевськ (Луганщина), росіянин, колишній член ВКП(б), інженер з технормування Управління театрального будівництва, проживав: м. Харків.
Засуджений: У 1929 р. на 3 роки політізолятора за «контрреволюційну троцькістську діяльність». Особливою нарадою при НКВС СРСР 13 вересня 1935 р. засуджений на 3 роки ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

76. Кириленко Тарас Андрійович, 1904 р. н., народився у с. Валегоцулівка Ананьївського повіту Херсонської губернії, росіянин, водій у м. Одеса. Засуджений 16.04.1933 р. КОДПУ СРСР, ст. 59-3 КК РСФРР, розстріл із заміною на 10 років ВТТ. У таборі засуджений спецколегією Головсуду АКСРР 24 жовтня 1936 р. за ст. 154-2 ч.1, строк збільшено на 3 роки до невідбутого строку.
Розстріляний: 27 жовтня 1937 р. в Карелії (Сандармох).

77. Кишан (за ін. даними Кишон) Петро Васильович, 1907 р. н., народився в с. Яношівка Шепетівського повіту, українець, колгоспник, служив червоноармійцем військ НКВС у м. Тифліс (Грузія). Втік до Польщі, потім повернувся в СРСР.
Засуджений: Колегією ОДПУ 14 серпня 1932 р. за ст. ст. 58-6, 193-9 КК РСФРР до розстрілу з заміною на 10 років концтабору. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

78. Клименко Володимир Миколайович, 1899 р. н., народився й жив у Андрушівській волості Київської губернії, українець, безпартійний, хлібороб. Заарештований як «член керівної п'ятірки Попільнянсько-Фастівської контрреволюційної повстанської організації».
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 листопада 1931 р. за ст. ст. 54-10-11 КК УСРР до розстрілу. Колегією ОДПУ 13 червня 1932 р. розстріл замінено за ст. ст. 58-2-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 27 жовтня 1937 р. в Карелії (Сандармох).

79. Клосс Михайло Миколайович, 1905 р. н., народився у с. Молотів (Галичина), українець, колишній член КП Німеччини, прядильник фабрики «Червона нитка». Проживав: м. Харків. (Нелегально перейшов з Польщі до Німеччини, звідки прибув до СРСР).
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 25 травня 1934 р. за ст. ст. 54-6-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у 1935 р. – на командировці «Нова Соснова»; звинувачений у «контрреволюційній діяльності, спрямованій на зрив трудової політики табору». Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

80. Клюковський Рафаїл Петрович, 1893 р. н., народився у Київській губернії, українець, селянин.
Засуджений: 09.01.1932 р. судовою трійкою при КООДПУ СРСР, ст. 54-6, 80 КК УСРР, розстріл; 07.03.1932 р., засідання (судове) КООДПУ СРСР, ст. 58-6 КК РСФРР, розстріл із заміною на 10 років ВТТ. Особливою трійкою УНКВС ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

81. Книшек Олексій Михайлович (у протоколі особливої трійки Книшик), 1896 р. н., уродженець Перемишльського повіту (Галичина), українець, служив в австрійській армії, колишній член ВКП(б), пом. начальника охорони кооперативів при промисловій міліції, проживав: м. Київ, вул. Басейна, буд. 5б.
Заарештований: 30 листопада 1932 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-6 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділенні Белбалтлагу і в Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).


82. Ковальський Йосип Антонович, 1898 р. н., народився в с. Велика Новоселиця Полонської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, поляк, із селян, безпартійний, закінчив фізико-математичний факультет Інституту народної освіти, викладав у меліоративному технікумі в Києві. З 1928 р. католицький священик (таємно висвячений у храмі св. Катерини в Ленінграді), служив у Фастові Київської області.
Заарештований: 29 травня 1929 р. Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 12 травня 1930 р. засуджений за ст. 54-10 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання у Ярославському політізоляторі й у Соловках (спецізолятор «Савватьєво»). Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

83. Ковальчук Григорій Іванович, 1892 р. н., народився у с. Дідовичі (Київська губернія), агроном-зоотехнік райколгоспферми. Проживав: м. Сміла (нині Черкаська область).
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 11 травня 1933 р. за ст. ст. 54-10-11 КК УСРР до розстрілу. Колегією ОДПУ 28 липня 1933 р. вирок замінено на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

84. Ковальчук Кирило Іванович, 1913 р. н., народився у с. Валіївка Харківської губернії (нині Білопільського район Сумської області), українець, безпартійний, курсант школи ВЦВК, проживав: м. Москва. У лютому 1935 р. призначений у наряд з охорони Кремлівського палацу, де проходив 2-й з'їзд колгоспників-ударників.
Заарештований: за «підготовку терористичного акту». Особливою нарадою при НКВС СРСР 11 червня 1935 р. засуджений на 5 років ув'язнення. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

85. Ковальчук Яків Єфремович, 1889 р. н., народився у с. Городниця (нині Немирівський район Вінницької області) Подільської губернії, українець, безпартійний, служив у Петлюри і в органах ВЧК, освіта вища, письменник, журналіст, проживав: м. Харків, пров. Лопанський, буд. 4, кв. 2.
Заарештований: 16 грудня 1933 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 26 лютого 1934 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

86. Коган Лев Мойсейович, 1905 р. н., народився і проживав у м. Одеса, єврей, член ВКП(б), мав вищу освіту, директор Утилькомбінату, проживав: вул. Пушкінська, буд. 53, кв. 2.
Заарештований: 31 січня 1935 р. Засуджений за «контрреволюційну троцькістську діяльність» на 3 роки ВТТ. Відбував покарання в таборі «Свірлаг» і Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

87. Козловський Борис Григорович, 1887 р. н., народився в м. Миколаїв Херсонської губернії, українець, з робітників, член ВКП(б) в 1904–1936 роках, зав. масовою роботою Будинку техніки водного транспорту (директор Музею водного транспорту), проживав: м. Ленінград, вул. Герцена, буд. 55, кв. 15.
Заарештований: 14 червня 1936 р. Засуджений Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Ленінграді 23 грудня 1936 р. за ст. 17-58-8, 58-11 УК РСФРР на 10 років в'язниці. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

88. Козоріз (Козоріс) Михайло Кирилович (Кірович), 1880 р. н., народився в м. Калуш (Галичина), українець, з міщан, закінчив юридичний факультет Львівського університету, член ВКП(б) в 1920–1933 роках, книгознавець, науковий співробітник ВУАН, діяч у літературному об’єднанні «Західна Україна», проживав: м. Київ.
Заарештований: 14 лютого 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засуджений на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

89. Коник Климентій Йосифович, 1888 р. н., народився в м. Сянок (Галичина), українець, син судового чиновника, служив офіцером в австрійській і галицькій арміях, член КП(б)У в 1920–1933 рр., економіст, директор Житомирського інституту народної освіти, керівник сектору планування науки Держплану УСРР, проживав: м. Харків.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-2-6-7 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

90. Корбутяк Василь Юлійович (Юрійович), 1883 р. н., народився в с. Балинці Коломийського повіту (нині Снятинського району) на Галичині, українець, унтер-офіцер австрійської армії, член ЦК КПЗУ в 1924–1925 рр., колишній член ВКП(б), завідувач Граківської агрохімічної бази НДІ хімії, проживав: м. Чугуїв Харківської області.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 10 листопада 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937р. в Карелії (Сандармох).

91. Коренковський Павло Лук'янович (Лукич), 1900 р. н., народився в с. Сороцьке (Галичина), служив в австрійській і галицькій арміях, член КП(б)У в 1926-1933 рр., асистент Медінституту, проживав: м. Харків.
Заарештований: 17 червня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений на 5 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Карлаг» і на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

92. Корзун Ілля Тихонович, 1906 р. н., народився в с. Федорівка (нині Новоград-Волинський район Житомирської області), українець, із селян, працював на Дніпробуді. Намагався перейти кордон з Польщею.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 30 жовтня 1931 р. за ст. ст. 54-2-11 КК УСРР до розстрілу. Колегією ОГПУ 7 березня 1932 р. розстріл замінений за ст. ст. 58-2-11 УК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

93. Корсовецький Ілля Олександрович, 1907 р. н., народився в с. Голово-Русава (нині Томашпільський район Вінницької області), українець, сільський вчитель.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 27 жовтня 1933 р. за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках (табірний пункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

94. Косар-Заячківський Мирон Титович, 1897 р. н., народився в с. Довге (Галичина), українець, у минулому санітарний унтер-офіцер, освіта незакінчена вища, колишній член КП(б)У і член Політбюро ЦК КПЗУ. Прибув до СРСР у 1933 р.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 29 травня 1934 р. за ст. ст. 54-6-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках (табірний пункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

95. Котляревський Григорій Порфирович, 1887 р. н., уродженець Харківської губернії, українець, з сім’ї священика, служив у білій армії, безпартійний, колишній заступник начальника Політвідділу Чорноморського флоту, проживав у Криму.
Засуджений: Колегією ОГПУ 11 квітня 1934 р. за ст. ст. 58-8-10-11, 121 УК РСФРР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках, завідувач бібліотеки. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

96. Кошкарев Микола Павлович (Кошкань Макар Павлович), 1900 р. н., уродженець Подільської губернії (нині Іллінецький район Вінницької області), українець, освіта незакінчена вища, колишній член ВКП(б).
Засуджений: надзвичайною судовою Колегією ВС СРСР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ.
Розстріляній: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

97. Кривенко-Матиєнко Петро Михайлович, 1891 р. н., народився в м. Луцьк, українець, офіцер петлюрівської армії, колишній член КП(б)У, освіта вища, журналіст, директор видавництва «Західна Україна», проживав: м. Харків.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 23 грудня 1933 р. за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках, (табірний пункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

98. Крушельницький Антін Владиславович, 1878 р. н., народився в м. Ланцут на Галичині (нині Жешувське воєводство, Польща), українець, безпартійний, закінчив філософський факультет Львівського університету, літератор, співробітник «Української радянської енциклопедії», проживав: м. Харків. (Міністр освіти УНР, після 1919 р. жив у Відні, в 1925 р. повернувся в м. Львів, у 1932 р. приїхав із сім'єю в УСРР.)
Заарештований: 5 листопада 1934 р. Засуджений у м. Київ 28 березня 1935 р. Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР за ст. ст. 54- 8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках, перебував у таборі «Муксалма», оголошував голодування. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох). (Його дружина Марія, сини Іван і Тарас розстріляні в м. Київ у грудні 1934 р.; сини Богдан і Остап розстріляні разом з ним, донька Володимира етапована із Соловків і розстріляна 8 грудня 1937 р. в Ленінградській області).

99. Крушельницький Богдан Антонович, 1906 р. н., народився в м. Станіслав (Галичина), українець, закінчив Український вільний університет у Празі, агроном, вчитель 1-ої Ольшанської середньої школи і викладач Райколгоспшколи. Проживав: м. Харків.
Заарештований: у грудні 1934 р. Засуджений Особливою нарадою при НКВД СРСР 26 березня 1935 р. за ст. 54-8 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках (острів Анзер). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

100. Крушельницький Остап Антонович, 1913 р. н., народився в м. Городенка (Галичина), українець, освіта вища, викладач німецької мови в Інституті променергетики. Проживав: м. Харків.
Заарештований: у грудні 1934 р. Засуджений Особливою нарадою при НКВД СРСР 10 квітня 1935 р. за ст. 54-8 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

101. Кубрак Йосип Микитович, 1899 р. н., народився в с. Кукільники Рогатинського повіту (Галичина), українець, служив у петлюрівській армії, колишній член УПРС, потім КП(б)У, помічник технічного керівника у видавництві, проживав: м. Харків.
Засуджений:Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 25 травня 1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (табірний пункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

102. Кузняк Микола Григорович, 1895 р. н., народився на Галичині, українець, офіцер галицької армії, колишній член КП Австрії, член КП(б)У в 1920–1933 рр., освіта вища, директор Інституту профосвіти, професор, проживав: м. Маріуполь. (У СРСР прибув 1924 р., працював науковим співробітником і директором бібліотеки Українського інституту марксизму-ленінізму, проживав: м. Харків, вул. Кооперативна, буд. 3, кв. 13.).
Заарештований: 30 січня 1933 р. у справі "Української військової організації". Трійкою ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках (табірний пункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

103. Кузьменко Тимофій Тарасович, 1899 р. н., народився в с. Лютенські Будища (нині Зіньківський район Полтавської області), українець, колишній член ВКП(б), освіта вища, завкафедри Інституту червоної професури і Комуністичного університету ім. Артема; науковець Українського інституту марксизму-ленінізму, проживав: м. Харків.
Заарештований: 6 грудня 1933 р. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 24 лютого 1934 р. засуджений за ст. 54-10 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у таборі «Свір» та в Соловках (табпункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

104. Куліш Микола Гурович (Микола Куліш), 1892 р. н., народився в с. Чаплинка Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині – територія Херсонської області), українець, член КП(б)У в 1919–1934 рр., драматург, проживав: м. Харків, будинок письменників «Слово», кв. 33.
Заарештований: 8 грудня 1934 р. у справі "Боротьбистської контрреволюційної організації". Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Київ 27–28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

105. Курбас Олександр Степанович (Лесь Курбас), 1887 р. н., народився в м. Самбір (Галичина), українець, із сім'ї актора, колишній член партії соціал-демократів, закінчив історико-філософський факультет Львівського університету, керівник Молодого театру в 1917–1922 рр. (м. Київ), організатор і керівник театру «Березіль» до 5 жовтня 1933 р., народний артист УСРР, проживав: м. Харків, будинок письменників «Слово», кв. 64. З грудня 1933 р. постановник Малого театру і Єврейського театру в Москві, тимчасово проживав: 3-я Тверська-Ямська вулиця, буд.12, кв. 5.
Заарештований: 26 грудня 1933 р. у справі «Української військової організації». Етапований у м. Харків 28 лютого 1934 р. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 9 квітня 1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділені «Білбалттабору» і в Соловках (табпункт «Кремль», ставив вистави в табірному театрі, переведений у табпункт «Анзер»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

106. Кухаренко Микола Олександрович, 1885 р. н., народився в м. Київ, українець, колишній член РСДРП (меншовик), службовець.
Заарештований: як «член керівного центру контрреволюційної повстанської підривної організації в сільгосппромисловості». Колегією ОГПУ 11 березня 1933 р. засуджений за "вчинення ряду шкідницьких нальотів з руйнування радгоспів" на 8 років в'язниці. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

107. Кушніренко Павло Сильвестрович, 1893 р. н., народився в с. Волегуцулове Херсонської губернії (нині територія Одеської області), українець, закінчив Одеську військову школу, колишній офіцер армії УНР, безпартійний, викладач сільськогосподарського технікуму. Проживав: м. Зінов’євськ Одеської області. Притягувався у справі «Трудової селянської партії». У 1931 р. звинувачений в участі в контрреволюційній організації.
Засуджений: Колегією ОГПУ 11 березня 1933 р. на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

108. Ландман Ісаак Якович, 1906 р. н., народився в с. Черняхів Київської губернії, єврей, з ремісників, безпартійний, начальник відділу обліку і статистики Управління Південно-західної залізниці.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВД СРСР 7 липня 1935 р. за «контрреволюційну троцькістську агітацію» на 3 роки ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

109. Лівий Іван Кирилович, 1906 р. н., народився в с. Піщане Київської губернії (нині Золотоніський район Черкаської області), українець, колишній член ВКП(б), освіта вища, юрист обласної контори «Хаторг», працівник Інституту радянського будівництва і права, проживав: м. Харків.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВД СРСР 10 квітня 1935 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках (табпункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

110. Лозинський Михайло Михайлович, 1880 р. н., народився в с. Бабине (нині с. Бабин-Зарічний Калуського району Івано-Франківської області), українець, член Галицького уряду в 1918–1919 рр., професор міжнародного права Українського вольного університету (м. Прага) в 1921–1927 рр. У СРСР прибув в 1927 р., професор Інституту радянського будівництва і права. Проживав: м. Харків.
Заарештований: 22 березня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-6 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Кемі й у Соловках (спецізолятор «Савватьєво»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

111. Люкач ( Лукач, Лукаш) Ян Григорович, 1893 р. н., народився в с. Забілоччя Київської губернії (нині Радомишльський район Житомирської області), поляк, закінчив Житомирську католицьку семінарію, ксьондз з 1916 р., служив в українських приходах.
Заарештований: двічі в 1922 р. Знов заарештований у серпні 1931 р. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 23 листопада 1931 р. засуджений за ст. ст. 54-2-10 КК УСРР на 5 років ВТТ. Колегією ОГПУ 7 березня 1932 р. засуджений за ст. 58-10-12 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

112. Мазуренко Юрій Петрович, 1885 р. н., народився у Слободі Криворіжжя (нині Міллеровський район Ростовської області, РФ), українець, з сім'ї адвоката, закінчив Петербурзький університет, колишній соціал-демократ, член КП(б)У в 1923–1934 рр., начальник планово-фінансового сектору Наркомунгоспу УСРР, професор Інституту народного господарства, голова Харківського наукового товариства при ВУАН, проживав: м. Харків.
Заарештований: 5 грудня 1934 р. у справі «Боротьбістської контрреволюційної організації». Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Київ 28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

113. Мазуров Стефан Єфремович, 1897 р. н., народився в м. Климовичи (за ін. даними – с. Старий Стан Климовичівського повіту) Могильовської губернії, білорус, колишній член ВКП(б), бурильник шахти № 4 Сорокинського рудоуправління (Донбас).
Засуджений: Особливою нарадою при НКВД СРСР 27 липня 1935 р. за ст. 54-10 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

114. Максимюк Юзеф Григорович (він же: Гопкало Микола Федорович), 1907 (1903), р. н., народився в м. Борислав (Галичина), українець (поляк), студент Всеукраїнського комуністичного сільгоспінституту ім. Артема, член КПЗУ в 1929–1932 роках.
Засуджений: Судовою трійкою при КОДПУ УСРР за ст. 54-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Засуджений Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

115. Мандель Мойсей Ісаакович, 1893 р. н., народився в м. Львів, єврей, із сім'ї торговця, колишній капрал австрійської армії, член СДП Австрії, компартій Польщі і Західної України, освіта вища, журналіст. Перебував в ув'язненні в Польщі. У СРСР з 1932 р., заступник завідувача іноземного відділу редакції центрального органу КП(б)У «Комунiст». Проживав у м. Харків.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 25 травня 1934 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках, працював касиром магазину. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

116. Марченко Григорій Дмитрович, 1903 р. н., народився в Україні (у протоколі «особливої трійки» місце народження – м. Москва), українець, студент Московського державного університету, перед арештом – агент охорони 7-го залізничного полку Наркомату шляхів сполучення. Проживав: м. Москва.
Заарештований: 16 лютого 1929 р., колегією ОДПУ СРСР 3 червня 1929 р. засуджений за ст. 58-8 КК РСФРР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. У 1931 р. тримав голодування, поки не був переведений у табірний пункт Муксалма. Працював завідувачем гужового транспорту сільгоспу (бригадир, ст. жереб’ятник) та на ін. посадах.
Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

117. Масаков-Чермуш Ісаак Генріхович, 1894 р. н., народився в м. Володимир-Волинський, єврей, колишній член КП(б)У, майстер цеху швейної фабрики в Харкові. Проживав: м. Харків.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 27 травня 1934 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

118. Машкевич Юрій Миколайович, 1887 р. н., народився в с. Новоселиця Подільської губернії (нині Літинський район Вінницької області), українець, із сім'ї священика, закінчив духовну семінарію, священик, бухгалтер радіотехнічного вузла, проживав: м. Вінниця.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 27–28 лютого 1934 р. за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Бамлаг»; 23 травня 1935 р. засуджений до розстрілу із заміною на 10 років. Відбував покарання в Соловках (табпункт «Кремль»), працював бухгалтером. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

119. Огороднік Пилип Назарович, 1905 р. н., народився в м. Рибниця (нині Молдова, на ділі – на території самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки), українець, садівник Робкоопу, проживав у Молдавії.
Засуджений: Колегією ОГПУ СРСР 16 грудня 1932 р. засуджений за ст. 58-6 УК РСФРР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

120. Озерський Юрій Іванович, 1896 р. н., народився в с. Смяч (нині Новгород-Сіверський район Чернігівської області), українець, член Українського студентського союзу в Петрограді в дореволюційний час, боротьбист, член КП(б)У в 1920–1933 рр., голова «Головнауки» УСРР, голова Держвидаву УСРР, викладач Інституту народної освіти. Проживав: м. Харків.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 26 лютого 1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділенні ББК і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

121. Олійник Василь Онуфрійович, 1900 р. н., народився в с. Добромірка Збаразького повіту (Галичина), українець, унтер-офіцер Української галицької армії, член КП(б)У в 1922–1933 рр., освіта вища, секретар голови Раднаркому УСРР Любченка, викладач Інституту червоної професури, науковий співробітник і аспірант Інституту історії ВУАМЛІН. Проживав: м. Харків.
Заарештований: 12 травня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937р. в Карелії (Сандармох).

122.Олійник Йосиф Михайлович, 1906 р. н., народився в с. Яблунівка Київської обл., українець, колгоспник.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ОГПУ УСРР 4 грудня (по ін. даним 4 лютого) 1933 р. засуджений по ст. ст. 54-2-11 КК УСРР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

123. Павлас Антон Васильович, 1895 р. н., народився і жив в с. Чехоград Мелітопольського р-ну УСРР, чех, безпартійний, кустар, селянин-одноосібник.
Заарештований: В грудні 1930 р. заарештований. Надзвичайною сесією Верховного суду УСРР 14 червня 1931 р. засуджений по ст. ст. 54-6-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

124. Павлов Михайло Романович, 1898 р. н., народився в м. Миколаїв УСРР, українець, із сім'ї диякона, офіцер царської армії, член КП(б)У в 1920-1934 рр., закінчив аспірантуру Українського інституту марксизму, економіст, професор, заст. начальника Управління народно – господарського обліку УСРР, проживав: м. Харків, вул. Дзержинського, б. 21б.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВД СРСР 1 квітня 1935 р. засуджений по ст. ст. 54-10-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

125. Павлушков Микола Петрович, 1904 р. н., народився в м. Тула, українець, безпартійний, науковий співробітник ВУАН, проживав: м. Київ. Заарештований: 18 травня 1929 р. у справі «Спілки визволення України». Верховним судом УСРР 19 квітня 1930 р. засуджений за ст. ст. 54-2-3-4-8-11 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання в Ярославському політізоляторі і в Соловках (Сікирний і Саватіївський спецізолятори), оголошував голодовку. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

126. Паламарчук Олексій Тимофійович, 1895 р. н., народився в м. Хмільник Подільської губернії, офіцер гетьманської і петлюрівської армій, освіта вища, артист Всеукраїнського будинку Червоної армії, проживав: м. Київ.
Заарештований: 8 липня 1935 р. Засуджений Військовим трибуналом 22 жовтня 1935 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

127. Панів Андрій Степанович, 1899 р. н., народився в с. Проруб Сумського повіту Харківської губернії, українець, із селян, безпартійний, літератор, викладач Інституту народної освіти, співробітник Інституту ім. Тараса Шевченка, проживав: м. Харків.
Заарештований: 6 грудня 1934 р. у справі «Боротьбистської контрреволюційної організації». Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР в м. Київ 27–28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

128. Пасевич Сергій Іванович, 1908 р. н., народився і жив в с. Сновидовичі Волинської губернії, росіянин. У 1926 р. перейшов кордон з Польщі в СРСР. Заарештований: у 1927 р. і висланий на Урал, працював завідувачем райміськгоспу в м. Ірбіт; з 1930 р. – курсант 20-го стрілецького полку в м. Чернігів. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 25 травня 1931 р. засуджений за ст. ст. 17-58-6 КК РСФРР на 5 років концтабору. Колегією ОГПУ 28 грудня 1933 р. термін збільшено на 3 роки. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

129. Петренко-Самойленко Микола Трохимович, 1895 р. н., народився в м. Шахти Азово-Чорноморського краю, українець, член ВКП(б) в 1915–1926 рр., студент Інституту народного господарства, перекладач при Відділі публікацій законів Наркомюсту УСРР, проживав: м. Харків.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 24 лютого 1934 р. за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках (табірний пункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

130. Петров Іван Петрович, 1902 р. н., народився в м. Москва, росіянин, член ВКП(б) в 1934–1935 рр., голова Нікопольського райвиконкому, проживав: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінська, буд.8, кв. 4.
Засуджений: Дніпропетровським облсудом 11 вересня 1935 р. за ст. ст. 97, 99 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

131. Петровський (Пиха) Йосип Карлович, 1896 р. н., народився в м. Піштін Йіндржихув (Чехословаччина), чех, член ВКП(б), машиніст парової машини Торф'яного товариства, проживав у Мелітополі (УСРР). Засуджений: Надзвичайною сесією Верховного суду УСРР 14 червня 1931 р. за ст. ст. 54-6-11 КК УСРР до розстрілу із заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

132. Печенюк Іван Петрович, 1912 р. н., народився в с. Володіївці на Поділлі, українець, безпартійний, червоноармієць, водій машини 3-го мехполку в м. Бердичів.
Засуджений: Військовим трибуналом 2-го кавкорпусу 9 червня 1935 р. за ст. 58-10 ч. 1 КК РСФСР на 6 років ВТТ. Утік з ББК НКВД 9 листопада 1935 р., затриманий на ст. Лапландія. Виїзною сесією Кольського суду Мурманська засуджений за ст. 82 ч. 1 на 2 роки штрафізолятора. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

133. Пилипенко Борис Кузьмич, 1892 р. н.,народився в м. Чернігів, українець, безпартійний, науковий працівник Всеукраїнського історичного музею ім. Тараса Шевченка, проживав: м. Київ.
Засуджений: Військовим трибуналом Київського ВО 1–4 лютого 1936 р. за ст. ст. 54-2-8-11 КК УСРР на 7 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

134. Підгаєцький Володимир Якович, 1889 р. н., народився в м. Кам’янець-Подільський, українець, із сім'ї вчителя, член УСДРП, член Центральної ради УНР, психіатр, фахівець з гігієни праці, професор Київського медичного інституту, член президії медичної секції ВУАН, проживав: м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 10, кв. 5.
Заарештований: у справі «Спілки визволення України». Верховним судом УСРР 18 квітня 1930 р. засуджений за ст. ст. 54-2-11 КК УСРР на 8 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

135. Піддубний-Толмачов Григорій Федорович, 1886 р. н., народився в с. Тетлега (нині Чугуївський район Харківської області), росіянин, член ВКП(б) в 1921–1934 рр., заступник директора з фінчастини видавництва ЛiМ («Література i мистецтво») до 1932 р., потім безробітний, проживав: м. Харків.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВД СРСР 14 вересня 1935 р. за ст. 54-10 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках (табпункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

136. Підмогильний Валер’ян Петрович, 1901 р. н., народився в с. Чаплі Катеринославської губернії, українець, безпартійний, прозаїк, перекладач у видавництві ЛiМ («Література i мистецтво») проживав: м. Харків. Заарештований:8 грудня 1934 р. у справі «Боротьбистської контрреволюційної організації». Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР в м. Київ 27–28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

137. Плюндрас Прокіп Васильович, 1893 р. н., народився в с. Добросин (Галичина), українець, офіцер австрійської і хорунжий галицької армій, безпартійний, технічний керівник видавництва «Рух», проживав: м. Харків. Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Карлаг» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

138. Поліщук Валер’ян Львович, 1897 р. н., народився в с. Більче Дубенського повіту Волинської губернії, українець, безпартійний, освіта вища, літератор, редактор журналу «Авангард», проживав: м. Харків. Заарештований: 4 грудня 1934 р. у справі «Боротьбистської контрреволюційної організації». Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР 27-28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

139. Поліщук Клим Лаврентійович, 1891 р. н., народився в м. Краснопіль Житомирського повіту Волинської губернії, українець, із селян, вчився в Психоневрологічному інституті в Петрограді і на історико-філологічному факультеті Українського університету в Львові, літератор, редактор Держвидаву України, проживав: м. Харків, вул. 1 травня, буд. 17, кв. 7. Заарештований: 4 листопада 1929 р. Засуджений Колегією ОГПУ 2 січня 1930 р. за ст. ст. 58-10-13 КК РСФСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Карлаг» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

140. Полоз Михайло Миколайович, 1891 р. н., народився в м. Харків, з дворян, офіцер авіації, колишній член КП(б)У, голова Комітету охорони пам'ятників природи і нарком фінансів УСРР, заступник голови Бюджетної комісії ЦВК СРСР, проживав: м. Москва.
Заарештований: 12 січня 1934 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 4 червня 1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловках, перебував у таборі «Анзер». Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох), його дружину Т. І. Мягкову розстріляно на Колимі 17 листопада 1937 р.

141. Поляк Марк Самійлович, 1905 р. н., народився в м. Боярка (нині Київська область), єврей, освіта незакінчена вища, член ВКП(б) в 1921–1927 рр., начальник навчально-методичного сектору Хіміко-технологічного інституту, проживав: м. Харків, вул. Артема, буд. 27, кв. 2.
Засуджений: в 1928 р. за «контрреволюційну троцькістську діяльність» на 3 роки політізолятора, достроково звільнений у 1929 р. Знову заарештований у м. Харків 7 лютого 1935 р. Засуджений Особливою нарадою при НКВД СРСР 28 вересня 1935 р. за ст. ст.58-10-11 КК РСФРР на 3 роки ВТТ. Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

142. Попович Степан Миколайович, 1887 р. н., народився в с. Осташівці Зборівського повіту (Галичина), українець, хорунжий галицької армії, безпартійний, освіта вища, інженер-економіст, помічник редактора економічного відділу Партвидаву ЦК КП(б)У, проживав: м. Харків, вул. Короленка, буд. 10, кв. 3.
Заарештований: 24 лютого 1934 р., засуджений за ст. ст. 16-54-8, 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

143. Приступа Петро Іванович, 1905 р. н., народився на хуторі Кальнятичі Дубенського повіту Волинської губернії, українець, член КП(б)У в 1928–1934 рр., завсектору кадрів Інституту народного господарства, студент 2-го курсу Інституту радянського будівництва і права, проживав: м. Харків, вул. Чернишевського, буд. 88, кв. 35. (Прибув до СРСР з Польщі в 1925 р.) Заарештований: 19 березня 1934 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 31 травня 1934 р. за ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії(Сандармох).

144. Прохорець Олександр Григорович, 1907 р. н., народився в с. Нікольське (нині Дніпропетровська область), росіянин, колишній кандидат у члени ВКП(б), колишній студент Планового інституту, проживав: м. Москва. За «систематичну антирадянську агітацію» висланий 10 червня 1933 р. у Північний край на 2 роки.
Заарештований: вдруге як організатор «терористичної бойової групи при сільгоспакадемії ім. Тімірязєва («під його керівництвом готувалася підготовка до вчинення теракту над т. т. Сталіним і Кагановичем перед 17 з’їздом ВКП(б)»). Колегією ОГПУ 2 квітня 1934 р. засуджений за ст. ст. 58-8-11 КК РРФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада1937 р. в Карелії (Сандармох).

145. Пух-Гринчук Григорій Прокопович, 1905 р. н.,народився в м. Варва Прилуцького повіту Полтавської губернії, українець, безпартійний, закінчив сільськогосподарський інститут, агроном-машинознавець, працював у МТС м. Ашхабад, потім проживав у Персії.
Заарештований: 20 вересня 1931 р. за «участь у повстанні в Туркестані». Колегією ОГПУ 16 жовтня 1932 р. засуджений за ст. ст. 58-6, 84 КК РСФРР до розстрілу із заміною на 10 років концтабору. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

146. Репа Тимофій Іванович, 1895 р. н., народився в с. Чишки Золочівського повіту (Галичина), українець, селянин, лейтенант австрійської армії, член КПЗУ в 1920–1925 рр., Член КП(б)У в 1925–1933 рр., співробітник повпредства СРСР у Варшаві в 1922–1927 рр., перед арештом – начальник облліту, проживав: м. Харків, вул. Садово-Куликівська, буд. 7.
Заарештований: 29 квітня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Свір» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

147. Решал Арон Соломонович, 1904 р. н., народився в м. Пирятин (нині Полтавська область), єврей, колишній член ВКП(б), директор Всеукраїнського курортного тресту.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 1 квітня 1935 р. за ст. ст. 54-10-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

148. Решал Ізраїль Соломонович, 1909 р. н., народився в м. Пирятин (нині Полтавська область), єврей, колишній член ВКП(б), помічник уповноваженого НКВД, проживав: м. Харків.
Заарештований: 19 грудня 1934 р. Особливою нарадою при НКВС СРСР 1 квітня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-10-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

149.Ричич Олексій Мойсейович, 1908 р. н., народився в Башкирії, українець, освіта середня, колишній член ВЛКСМ. Селянського походження, робітник, рядовий Червоної армії в 1927–1931 роках. До арешту – слюсар МТС на ст. Разумноє Білгородського району Центрально-Чорноземної області (нині Білгородська область Російської Федерації).
Засуджений: колегією ОГПУ в 1932 р. «за шпигунство на користь Румунії» за ст. 58-6, 84 КК РСФРР до розстрілу із заміною на 10 років.
Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

150. Ровинський Дмитро Демидович (Деомидович), 1892 (1888) р. н., народився в м. Зіньків Полтавської губернії, українець (за ін. даними єврей), з міщан, безпартійний, член ЦР УНР, актор і режисер, працював у театрах Києва, Харкова, Полтави, Дніпропетровська (театр Садовського, театр ім. Шевченка та ін), переїхав до Ленінграда в 1930 р., організатор і директор державного українського театру «Жовтень», проживав: наб. р. Мийки, буд. 24, кв. 22.
Заарештований: 14 листопада 1931 р. Засуджений Виїзною сесією Колегії ОГПУ в м. Ленінград 21 березня 1932 р. за ст. 58-11 КК РСФРР на 5 років концтабору. Відбував покарання в таборі «Свір», працював завідувачем гужтранспорту. Нарсудом Лодейнопольского району при таборі «Свір» 30 листопада 1935 р. засуджений за ст. 111 («в силу злочинної недбалості допустив потраву посіву») на 1 рік додатково. Переведений у Соловки, перебував в табпунктах «Анзер» і «Кремль», працював у театрі. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

151. Рублевський Олексій Денисович, 1904 р. н., народився в м. Козятин (нині Вінницька область), українець, колишній член ВКП(б), голова Київського міськкому Спілки письменників УСРР.
Засуджений: Спецколегією Київського облсуду 17 жовтня 1935 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР на 3 роки ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

152.Рудницький Степан Львович, 1877 р. н., народився в м. Перемишль (Галичина), українець, учений-географ, викладач Львівського, Віденського, Празького вільного українського університетів. У СРСР з 1926 р. Засновник і директор Інституту географії і картографії, академік ВУАН, проживав: м. Харків, вул. Лібкнехта, буд. 33, кв. 11.
Заарештований: 21 березня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-6 КК УСРР на 5 років позбавлення волі. Відбував покарання в таборі «Свір» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937. в Карелії (Сандармох).

153. Садовський Геннадій Леонідович, 1897 р. н., народився в с. Чернички Бердичівського повіту Київської губернії, українець, із сім’ї священика, навчався в Київському університеті, офіцер армії УНР, колишній військовий комендант Житомира, безпартійний, учитель, проживав: с. Сестринівка. Засуджувався 1926 р. за ст. 58-10 КК РСФРР.
Засуджений: Колегією ОГПУ 3 червня 1929 р. за ст. 58-10 на 10 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Белбалтлаг» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

154. Сакало Олексій Григорович, 1900 р. н., народився й жив у м. Полтава (за іншими даними – уродженець с. Патлаївка Полтавського району), українець, член ВКП(б) в 1925–1927 рр., слюсар Полтавського паровозоремонтного заводу. У 1925 і 1932 рр. притягався до відповідальності за «контрреволюційну троцькістську діяльність».
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 21 серпня 1935 р. на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

155. Самборський Юрій Якович, 1883 р. н., народився в м. Звенигородка Київської губернії, українець, безпартійний, консультант Постійного представництва УСРР, проживав: м. Москва, вул. Каретний Ряд, буд. 14, кв. 10.
Засуджений: Колегією ОГПУ 28 вересня 1933 р. за ст. ст. 58-4-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (на командировці Філімоново й табірному пункті «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

156. Сапега Савер’ян Сергійович, 1905 р. н., народився в с. Ставрів Дубенського повіту Волинської губернії, українець, колишній член ВКП(б), десятник-будівельник тракторного заводу (ХТЗ), проживав: м. Харків.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 10 квітня 1935 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

157. Сарван Олексій Григорович, 1893 р. н., народився в с. Лани (Галичина), українець, член КП Америки в 1919–1926 рр., прибув до СРСР у 1925 р. Член КП(б)У в 1926–1933 рр., заступник директора Інституту радянського будівництва та права, проживав: м. Харків.
Заарештований: 16 лютого 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 3 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-3-6-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, перебував у табпункті «Кремль», брав участь «в оголошені колективних голодувань». У грудні 1936 р. за «систематичну антирадянську пропаганду» поміщений у слідчий ізолятор. Відділенням Головсуду Карельської АСРР при ББК НКВД 9 серпня 1937 р. засуджений за ст. 58-10 ч. 1 КК РСФРР на 5 років позбавлення волі (термін з 16 лютого 1937 р.). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

158. Семенчук Василь Спиридонович, 1911 р. н., народився в с. Дігтярівка (нині Новгород-Сіверський район Чернігівської області), українець, із селян, кандидат у члени ВКП(б) в 1932–1936 рр., колишній заступник начальника міськзеленбуду, технік-будівельник Свердловського райтресту, проживав: м. Горький, вул. Гоголя, буд. 12-б, кв. 6.
Заарештований: 19 травня 1936 р. Засуджений Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Горький 20 листопада 1936 р. за ст. ст. 17-58-8, 58-11 КК РСФРР на 10 років ув’язнення. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

159. Середа Семен Митрофанович, 1907 р. н.,народився в с. Мліїв Черкаського повіту Київської губернії, освіта вища, викладач сільгосптехнікуму, проживав: м. Городище.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 січня 1933 р. за ст. ст. 54-2-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

160. Сіяк Іван Михайлович, 1887 р. н., народився в с. Ляшки на Львівщині (за ін. даними – у м. Львів), українець, із сім'ї вчителя, закінчив Львівський університет, лейтенант австрійської армії, військовий комісар Поділля під час Директорії, командир «залізного загону» петлюрівської армії, отаман «Швидкий» Зеленої армії, член УСДП в 1905–1919 рр., член КП(б)У в 1919–1933 рр., колишній секретар повпредства УСРР у Варшаві, професор, директор Лінгвістичного інституту, проживав: м. Київ, вул. К. Маркса, буд. 17, кв. 10.
Заарештований: 2 лютого 1933 р. у справі «Української військової організації». Під час слідства тримав голодовку. Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Свір» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

161. Сіяк Микола Михайлович, 1872 р. н., народився на Галичині (брат Сіяка І. М.), українець, із сім’ї вчителя, офіцер австрійської і галицької армій, освіта вища, колишній член КП(б)У, доцент, викладач німецької мови в Інституті комуністичної освіти, проживав: м. Харків, вул. Римарська, буд. 19, кв. 30.
Заарештований: 31 грудня 1932 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

162. Синяєв Василь Петрович, 1902 р. н., народився в м. Луганськ, росіянин, колишній член ВКП(б), технічний керівник облуправління мір і ваги, проживав: м. Одеса.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 1 серпня 1935 р. «за підозрою в шпигунстві» на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

163. Сірко Василь Петрович, 1899 р. н.,народився в с. Кінашів Рогатинського повіту (Галичина), українець, член ВКП(б) в 1918–1933 рр., освіта вища, колишній заввідділу ЦК КП(б)У, секретар Криворізького міськкому, член бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У, проживав: м. Харків.
Заарештований: 17 травня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 10 листопада 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

164. Скубко Борис Тихонович, 1897 р. н., народився в м. Луганськ, українець, колишній есер, служив у петлюрівській армії, освіта вища, службовець. Перебував у еміграції, в СРСР прибув з Праги, проживав на Кубані.
Засуджений: Колегією ОГПУ 2 лютого 1933 р. за ст. ст. 58-2-6-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

165. Слісаренко Олексій Андрійович (Олекса Слісаренко), 1891 р. н., народився на хуторі Канівцеве Вовчанського повіту Харківської губернії, українець, із сім’ї керуючого маєтком, безпартійний, освіта незакінчена вища, агроном, літератор, проживав: м. Харків.
Заарештований: 29 квітня 1934 р. Засуджений Військовим трибуналом Українського ВО 19 березня 1935 р. за ст. ст. 54-2-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

166. Слюсар Григорій Іванович, 1886 р. н., народився в с. Добровляни Львівського повіту (Галичина), українець, із селян, молодший унтер-офіцер австрійської армії, жандарм галицької армії, член КП(б)У в 1923–1933 р., уповноважений тресту «Союзмолоко», проживав: м. Київ (у СРСР прибув з Чехословаччини).
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засуджений на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (табірний пункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 14 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 1 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

167. Солодуб Петро Кирилович, 1893 р. н., народився в м. Ізяслав Волинської губернії, українець, із сім’ї ремісника, штабс-капітан царської армії, пом. командувача галицької армії, колишній есер, член ВКП(б) в 1919–1933 рр., інженер-економіст, працював в Управлінні справами Раднаркому УСРР, колишній співробітник «Гіпромез», доцент Політехнічного інституту і член президії Горплану в Ленінграді (проживав: вул. Миру, буд. 31). З 1931 р. начальник сектору складання п’ятирічного плану важкої промисловості Держплану СРСР, проживав: м. Москва.
Заарештований: у 1933 р. Засуджений Колегією ОГПУ 5 вересня 1933 р. за ст.ст. 58-4-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (табпункт «Кремль»), працював діловодом фінчастини. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

168. Стасюк Петро Іванович, 1896 р. н., народився в с. Кліцко Львівського повіту (Галичина), українець, колишній член КПЗУ, вчитель і кооператор, проживав в Україні.
Засуджений: Колегією ОГПУ 14 травня 1932 р. за ст. ст. 58-4-11-13 КК РСФРР на 6 років позбавлення волі. Колегією ОГПУ 5 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 58-4-11 на 10 років ВТТ з поглинанням колишнього вироку. Відбував покарання у Соловках (табпункт «Кремль») в одиночній камері спецізолятора, у червні 1937 р. оголошував голодування. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

169. Стрєльцов Микола Костянтинович, 1890 р. н., народився та жив у м. Харків, українець, ад’ютант батальйону петлюрівської армії, офіцер галицької армії, безпартійний, газетяр, член Харківського колективу письменників з 1931 р., проживав: вул. Кооперативна, буд. 2, кім. 12. Заарештований: 8 березня 1934 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 травня 1934 р. за ст.ст. 54-6-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, працював діловодом у санчастині й у музеї. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

170. Ступаченко Павло Євгенович, 1904 р. н., народився в с. Вербів (нині Андрушівський район Житомирської області), українець, безпартійний, тесляр, працював у сільському господарстві.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР в 1931 р. з за ст.ст. 54-10-11 КК УСРР до розстрілу; Колегією ОГПУ 13 лютого 1932 р. розстріл замінено – за ст. ст. 58-2-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Президією ЦВК СРСР 27 грудня 1936 р. термін скорочено до 8 років. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 27 жовтня 1937 р. в Карелії (Сандармох).

171. Сугак Іван Микитович (варіант прізвища: Сугак-Сугаков), 1892 р. н., народився в м. Армавір, українець, службовець; колишній член ВКП(б). До арешту – парторг заводу № 89 у Москві. Проживав: м. Москва.
Засуджений: 17 березня 1935 р. Особливою нарадою при НКВД СССР за «контрреволюційну троцькістську діяльність» до 5 років ВТТ. Спецколегією Головсуду Карельської АСРР при ББК НКВД 2 червня 1936 р. засуджений за ст. 58-10 КК РСФРР до 3 років додатково.
Відбував покарання в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

172. Тимецький Петро Дмитрович, 1892 р. н.,народився в с. Роздол (Галичина), українець, служив писарем в австрійській армії, освіта незакінчена вища, журналіст-редактор. У СРСР з 1926 р., член КП(б)У в 1926–1934 рр., колишній політичний редактор і уповноважений Головліту Наркомосу УСРР, викладач німецької мови комсомольських шкіл заводу «Серп і молот» і Авіаційного інституту, проживав: м. Харків, вул. Металістів, буд. 3, кв. 1.
Заарештований: 1 квітня 1934 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 травня 1934 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (табпункт «Кремль»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

173. Тимошенко Авксентій Захарович, 1906 р. н., народився в с. Коробівка Полтавської губернії, українець, із селян, безпартійний, службовець.
Засуджений: Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР 22 лютого 1927 р. за ст. 54-4 КК УСРР на 3 роки ВТТ; Колегією ОГПУ 23 серпня 1927 р. вирок замінено на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у 1931 р. перекинутий до табору «Свір», звідки в липні 1931 р. втік до Естонії. У 1934 р. з офіційного дозволу повернувся в СРСР, був заарештований і вдруге відбував покарання в Соловках, де неодноразово оголошував голодування. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 27 жовтня 1937 р. в Карелії (Сандармох).


174. Тихонов Тимофій Іванович, 1904 р. н., народився в м. Харків, українець, член ВКП(б) в 1927–1936 рр., закінчив Індустріальний інститут, технічний керівник артілі Лаборпромет Ленкультпромсоюзу, проживав: м. Ленінград, пр. Села Смоленського, буд. 61, кв. 404.
Заарештований: 31 березня 1936 р. Засуджено Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Ленінград 29 грудня 1936 р. за ст.ст. 17-58-8, 58-11 КК РСФРР на 8 років в’язниці. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

175. Трохименко Микола Федотович, 1899 р. н., народився в с. Шандра Канівського повіту Київської губернії, українець, із сім’ї стражника, колишній член партії боротьбистів, безпартійний, навчався в Миколаївському учительському інституті, філолог, науковий працівник Інституту мовознавства, завсектору ВУАН, проживав: м. Київ.
Заарештований: у 1932 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 14 листопада 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в таборі Карлаг і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

176. Туз Іван Андрійович, 1894 р. н., народився в с. Глиняни (Галичина), українець, унтер-офіцер австрійської армії, офіцер галицької армії, колишній член КП Чехословаччини. У СРСР з 1927 р., кандидат у члени КП(б)У в 1928–1933 рр., освіта вища, економіст, завідувач виробництва фабрики наочних посібників, проживав: м. Харків, вул. Карла Лібкнехта, буд. 6, кв. 22.
Заарештований: 17 червня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у таборах Карлаг, Дмітлаг та в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

177. Тур-Запоренюк Іван Петрович, 1890 р. н., народився на Галичині, українець, колишній член ВКП(б), працівник повпредства УСРР у Празі, заступник уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ УСРР, проживав: м. Харків.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 26 листопада 1933 р. за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у таборі Карлаг і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

178. Турська Олена Федорівна, 1899 р. н., народилась в м. Варшава, росіянка, з родини пристава, освіта незакінчена вища, адвокат Юридичної консультації, проживала: м. Полтава.
Заарештована: за написання «ряду контрреволюційних віршів, спрямованих проти Сталіна». Особливою нарадою при НКВС УСРР 7 липня 1935 р. засуджена за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбувала покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджена до найвищої кари.
Розстріляна: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

179. Тютюнник Микола Антонович, 1896 р. н., народився в с. Ігровиця (Галичина), українець, із селян, унтер-офіцер галицької армії, член КПЗУ в 1921–1926 рр., закінчив лісовий факультет Політехнічного інституту і був слухачем Українського вільного університету в Празі. Прибув до СРСР в 1927 р. Спеціаліст з лісового господарства, колишній кандидат у члени КП(б)У, старший референт сектору економіки праці і кадрів Укрлісгоспу, проживав: м. Харків, вул. Греховського, буд. 58.
Заарештований: 31 грудня 1932 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділенні Білбалттабору (працював помічником директора Сегезького лісозаводу) і в Соловках (командировка Ісаково). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

180. Фарина Петро Дем’янович, 1895 р. н., народився в д. Суховоля Луцького повіту Волинської губернії, українець, молодший унтер-офіцер царської армії, колишній член КПЗУ, завідувач соціально-побутової групи (відповідальний виконавець) тресту «Трубосталь», проживав: м. Харків. (Провів сім з половиною років у польській в’язниці, в СРСР прибув за політичним обміном).
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 25 травня 1934 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (Муксалма, Анзер). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

181. Филипович Павло Петрович (Павло Филипович), 1891 р. н., народився в с. Кайтанівка Звенигородського повіту Київської губернії, українець, із сім’ї священика, літературознавець, поет, перекладач, викладач Інституту народної освіти, науковий співробітник ВУАН, проживав: м. Київ, вул. Леніна, буд. 42, кв. 20.
Засуджений: Військовим трибуналом Київського ВО 4 лютого 1936 р. за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

182. Фреєв Степан Михайлович, 1898 р. н., народився в с. Нижній Струтин (Галичина), українець, прапорщик галицької армії, безпартійний, освіта вища, доцент вузу при Поліграфкомбінаті, проживав: м. Харків. (Прибув до СРСР у 1924 р.)
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

183. Фур’єр Осип Миронович, 1898 р. н., народився в с. Бовшів (Галичина), українець, служив у австрійській і галицькій арміях, закінчив факультет природознавства Празького університету, член КПЧ в 1926–1928 рр. Прибув до СРСР у 1928 р., кандидат у члени КП(б)У, викладач педтехнікуму, проживав: м. Коростишів.
Заарештований: 17 січня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у таборі Карлаг і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

184. Хам Микола Андрійович, 1898 р. н., народився в с. Мервичі (Галичина), українець, безпартійний, науковий працівник Південного інституту молочного господарства, проживав: м. Харків (прибув до СРСР у 1930 р.).
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 9 квітня 1934 р. засуджений за ст. ст. 54-4-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділенні Белбалттабору і в Соловках (спецізолятор «Савватьєво»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

185. Хижняк Михайло Федорович, 1893 р. н., народився у Полтаві, українець, із сім'ї слюсаря, прапорщик царської армії, офіцер гетьманської та петлюрівської армій, служив у червоній армії, колишній член партії боротьбистів, колишній член КП(б)У, освіта вища, інженер-конструктор НДІ контролю, проживав: м. Харків.
Заарештований: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 28 лютого 1934 р. засуджений за ст. ст. 54-11-13 КК УСРР на 5 років ВТТ (термін з 5 грудня 1933 р.). Відбував покарання в таборі «Дмитлаг» (ст. Яхрома) і в Соловках в ізоляторі. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

186. Хуторянський Володимир Якович, 1897 р. н., народився в м. Томашпіль Подільської губернії, українець, священик Української автокефальної православної церкви в 1922–1934 роках, рахівник артілі. Проживав: м. Оринин (тепер Хмельницька область).
Заарештований: 1 січня 1934 р. у справі «Спілки визволення України». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 27–28 лютого 1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Дмитлаг» (працював нарядником) і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

187. Черняк Євген Йосипович, 1895 р. н., народився в с. Чехи (з 1946-року – Лугове) Бродівського повіту (Галичина), українець, член КП(б)У в 1918–1933 роках, заступник завідувача культпропу окружного та міського комітетів партії в 1930–1932 роках, колишній редактор журналу «Життя i революція», професор, заступник директора НДІ історії матеріальної культури, проживав: м. Харків.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-2-4-7-11 КК УСРР на 10 років ув’язнення. Відбував покарання у Соловках (табпункт «Кремль») в одиночній камері спецізолятора. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

188. Чехівський Володимир Мусійович, 1876 р. н., народився в с. Горохуватка Київської губернії, поляк, голова Ради міністрів і міністр закордонних справ УНР у 1918–1919 роках, професор-історик.
Засуджений: Верховним судом УСРР 19 квітня 1930 р. за ст. ст. 54-2-4-8-10-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Ярославському політізоляторі й у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

189. Шайковський Григорій Михайлович, 1906 р. н., народився в м. Бердянськ, єврей, з робітників, безпартійний, чорнороб електрозаводу Катериновської залізниці, був заарештований у січні 1929 р. і звільнений.
Засуджений: Особливою нарадою при Колегії ОДПУ 12 листопада 1931 р. до вислання в Нижньоволзький край. Працював економістом («Учдортранс») в Астрахані. Особливою нарадою при НКВС СРСР 22 вересня 1935 р. вдруге засуджений за «контрреволюційну троцькістську діяльність» на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (табірний пункт «Анзер»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

190. Шаль (Шаля) Іван Васильович, 1893 р. н., народився в м. Баришівка Переяславського повіту Полтавської губернії, українець, філолог, професор Краснодарського педінституту.
Заарештований: 13 січня 1933 р. Засуджений Колегією ОГПУ 24 серпня 1933 р. за ст. ст. 58-2-6-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в в Соловках («Анзер»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

191. Шах Іван Григорович, 1898 р. н., народився в м. Куликів Жовківського повіту (Галичина), українець, колишній член КПЗУ, колишній кандидат у члени КП(б)У, за фахом видавничий працівник, студент Художнього інституту, проживав: м. Харків (прибув до СРСР у 1933 р.).
Заарештований: 4 травня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-2-4-6-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

192. Шваюк Олексій Іванович, 1896 р. н., народився в с. Ласки Овруцького повіту Волинської губернії (нині Народницький район Житомирської області), редактор газети «Більшовицька правда», проживав: м. Вінниця.
Засуджений: Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 27 жовтня 1933 р. за ст. ст. 54-2-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

193. Шкеров Яків Абрамович, 1894 р. н., народився й жив у м. Одеса, єврей, з робітників, колишній член ВКП(б), партійний і профспілковий працівник. Був висланий у м. Новоузенськ.
Засуджений: Особливою нарадою при НКВС СРСР 13 вересня 1935 р. за «контрреволюційну троцькістську діяльність» на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках («Анзер»). Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

194. Шматько Михайло Пилипович, 1907 р. н., народився в с. Покровське (Україна), українець, колишній член ВКП(б), студент Комуністичного університету викладачів суспільних наук (рос. – КУПОН), проживав у Москві.
Засуджений: Колегією ОГПУ 10 лютого 1934 р. за ст. ст. 58-10-11 КК РСФРР на 8 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (табірний пункт «Кремль»), оголошував голодування. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

195. Штангей Володимир Фокович (Володимир Штангей), 1895 р. н., народився в с. Мошурів Уманського повіту Київської губернії (нині Тальнівський район Черкаської області), українець, колишній член ВКП(б), освіта вища, літератор, заввідділу масової і політичної роботи клубу ім. Блакитного, проживав: м. Київ.
Заарештований: 6 грудня 1934 р. у справі «боротьбистської контрреволюційної організації». Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у м. Київ 27–28 березня 1935 р. засуджений за ст. ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловках, працював на складі частини постачання, навчався на курсах лікпомів. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох) .

196. Штейнберг Йосип Львович, 1910 р. н., народився в м. Херсон, єврей, колишній член ВКП(б), слюсар Дніпропетровського заводу ім. Красіна.
Засуджений:Особливою нарадою при НКВС СРСР 22 вересня 1935 р. за ст. ст. 58-10-11 КК РСФРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 2 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

197. Яворський Олексій Климентійович (Климович), 1892 р. н. народився в с. Турка (Галичина), українець, офіцер галицької армії, член КП(б)У в 1923–1933 роках, педагог, науковий співробітник Всеукраїнської бібліотеки при ВУАН; представник видавництва «Рух», проживав: м. Київ.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-2-3-4-6-8-11 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання в 9-му відділенні Білбалттабору і в Соловках (табпункт «Кремль», одиночна камера спецізолятора і карцер). Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

198. Яворський Матвій Іванович, 1884 р. н., народився в с. Корчмин Сколівського повіту (Галичина), українець, із селян, поручник австрійської армії, закінчив Львівський університет, член ВКП(б) в 1920–1930 роках, історик, економіст, політолог, науковий співробітник ВУАН, академік, працював і проживав у Харкові (вул. Артема, буд. 46), Києві (вул. Лібкнехта, буд. 17) та Ленінграді (вул. Надєждинська, буд. 27, кв. 6).
Заарештований: у Ленінграді в 1930 р. Засуджений Колегією ОГПУ 7 лютого 1932 р. за ст. ст. 58-2-11 КК РСФРР на 6 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках (табпункт «Кремль», командировки Ісаково і Філімоново), працював десятником лісгоспу; оголошував голодування; в 1933 р. доставлявся в розпорядження ГПУ УСРР для додаткового слідства. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

199. Яловий Михайло Миколайович (Михайло Яловий), 1895 р. н., народився в с. Дар-Надежда Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, українець, член ВКП(б) в 1918–1933 роках, літератор, поет, редактор журналу «Червоний шлях», проживав: м. Харків, вул. Червоного Письменника, буд. 5, кв. 17.
Заарештований: 11 травня 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-4-6-11 КК УСРР на 10 років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

200. Яцун Олександр Кузьмич, 1904 р. н., народився у Луцьку Волинської губернії, українець, колишній працівник ЦК Міжнародної організації допомоги борцям революції, аспірант історичного факультету Інституту червоної професури, проживав: м. Харків (прибув до СРСР з Польщі в 1929 р.).
Засуджений:Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 26 лютого 1934 р. за ст. ст. 54-4-8-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

201. Ящун Михайло Йосипович (у протоколі особливої трійки – Ящук), 1895 р. н., народився в с. Шнирів (Галичина), українець, із селян, прапорщик австрійської армії, офіцер галицької армії, безпартійний, освіта вища, економіст, проживав: м. Харків.
Заарештований: у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. ст. 54-3-6-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ. Відбував покарання в 4-му відділенні Білбалттабору і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний: 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).


Список надав для публікації публіцист і дослідник Сергій Шевченко.

Якщо Ви знайдете серед імен жертв своїх рідних, якщо Ви знаєте щось про когось із них, якщо Ви просто хочете висловити своє ставлення – надсилайте на електронну адресу shtogrini@rferl.org свої повідомлення з позначкою «Сандармох». Можете й телефонувати за номером: 044 492 84 39

[PavKa]

Михайло Гаврилко

Гаври́лко Миха́йло Омеля́нович (* 5 вересня 1882, с. Гаврилки, Полтавський район — † 1920) — український художник, скульптор, поет, учасник українських визвольних змагань початку XX ст.

[PavKa]

[PavKa]

Шотландские прапрапрадеды воевали в Крымской войне 1854-1856 гг.

[PavKa]

Bill and Hillary Clinton as students, 1972

[Legatus]

На Митю Ахтырского и Альту похожи...

[Яник]

На Митю Ахтырского и Альту похожи...

Такие же умные?
Билл тогда как раз от Вьетнама косил.

[Сан Саныч]

На Митю Ахтырского и Альту похожи...

Такие же худые?

[PavKa]

Жертвы красного террора 1919-1920 гг в Харькове.









Чекисты в 1919-20 годах в Харькове пытали до смерти и расстреливали десятки тысяч людей каждый день и каждую ночь и тоже самое ожидает нас в 2015 году, если мы не остановим Главного Чекиста - В.В. Путина:

Фото №1 Слева труп заложника С. Михайлова, приказчика гастрономического магазина, видимо, зарубленного шашкой. Посередине тело засеченного насмерть шомполами, с перебитой нижней частью спины, учителя Петренко. Справа труп капитана Агапова с вывороченными пыткой половыми органами.

Харьковская Чрезвычайка, насчитывавшая до 1500 агентов, работала вовсю. Ежедневно арестовывались сотни лиц. В подвальном этаже дома, в котором помещалась Чрезвычайка (по ул. Сумской 47), имелось три больших комнаты. Эти комнаты всегда бывали переполненными до такой степени, что арестованным приходилось стоять. В распоряжении Чрезвычайки имелась специальная китайская рота, которая пытала арестованных при допросах и расстреливала обреченных.

Фото №2 Тела четырех крестьян-заложников (Бондаренко, Плохих, Левенец и Сидорчук). Лица покойников страшно изрезаны. Особым изуверским образом изуродованы половые органы. Производившие экспертизу врачи высказали предположение, что такой прием по степени своей болезненности превосходит все доступное человеческому воображению.

Фото №3 Хуторяне И. Афанасюк и С. Прокопович, заживо оскальпированные. У ближнего, И. Афанасюка, на теле следы ожогов от раскаленной шашки. Фото №4 Раскопки братской могилы жертв красного террора. Фото №5 Раскопки братской могилы с жертвами красного террора. Фото №6 Двор харьковской губчека (Садовая улица 5) с трупами казненных. Фото №7 Трупы убитых, сваленные в телегу.

Фото №8 Труп заложника Ильи Сидоренко, владельца можного магазина в городе Сумы. У убитого переломаны руки, сломаны ребра, взрезаны половые органы. Замучен красными в Харькове. Фото №9 Труп заложника И. Пономаренко, бывшего телеграфиста. Правая рука обрублена. Поперек груди несколько глубоких надрезов. На заднем плане еще два трупа. Фото №10 Тело заложника поручика Боброва, которому красные палачи отрезали язык, отрубили кисти рук и сняли кожу вдоль левой ноги.

Фото №11 Трупы замученных женщин-заложниц. Вторая слева С. Иванова, владелица мелочного магазина. Третья слева - А. И. Карольская, жена полковника. Четвертая - Л. Хлопкова, помещица. У всех заживо взрезаны и вылущены груди, половые органы обожжены и в них найдены уголья. Фото №12 Труп 17-18-летнего юноши, с вырубленным боком и изувеченным лицом.

Фото №13 Найденная в подвале харьковской ЧК кожа, содранная с рук жертв при помощи металлического гребня и специальных щипцов. Фото №14 Трупы заложников, погибших под пытками большевиков. Фото №15 Фотография головы архимандрида Родиона, Спассовский монастырь, оскальпированного большевиками.

[Legatus]

[Sarmat]

PavKa там проще делалаось, на север отправлялись. Это хорошо у меня дед в Приморье уехал так сказать после восстания на Дону в 30-х годах

"— Все действующие лица — это реально жившие люди, которые окружали моих родителей и которых я лично знал в детстве. Многие фамилии в романе сохранены, и я до сих пор получаю немало благодарных писем от родственников этих людей. Изменил разве что фамилии некоторых работников милиции, прокуратуры, например, при описании ссыльной Тобольской тюрьмы. Отпрыск одного из них, прокурор, позвонил мне и сказал: «Готовьтесь — будет судебный иск: вы исказили судьбу моего отца». Я ответил: «На воре и шапка горит, а фамилию, имя и отчество вашего предка я изменил, так что никакой суд мне не страшен»."


http://www.cossack.su/article/read/anat ... ntsev.html